У Європі на поширення христ суттєво вплинуло Велике переселення народів. У ході частих сутичок із римлянами, обопільного захоплення полонених, а також у періоди мирного спілкування відбувалося навернення до христ віри германських племен. Одними з перших христ прийняли вандали, вестготи, остготи. У V-VI ст. христ поширилося серед лангобардів на півночі Італії та серед франків, які вторглися до Галлії. Упродовж цього періоду були християнізовані кельтські племена: бритти в Британії, пікти і скотти в Шотландії. Ірландія прийняла христ в V ст. Її христ просвітником був єпископ Патрик (бл. 389-461), визнаний згодом святим. Протягом VI-VII ст. християнізувалися вожді й королі англосаксонських племен.
У IX ст. Сербія і Болгарія прийняли христ й підпорядкувалися Константинопольському Патріархові. Чехи та поляки визнали христ й залежність від Папи Римського упродовж ІХ-Х ст. Під духовну владу папи потрапили й угорці, які навернулися у християнство наприкінці X ст.
Майже на два ст затяглася християнізація народів Скандинавії. Вона охоплювала період із IX до XI ст. Протягом XII-XIV ст. були примусово охрещені полабські слов’яни, балтійські племена, прусси та литовці.
У середньовічній Європі християнство переважно насаджувалося державною владою. Спроби масового хрещення людей нерідко викликали більший чи менший супротив населення, яке продовжувало таємно вірити своїм поганським богам. Протест міг набувати доволі гострих, навіть трагічних форм. Таким, зокрема, було вбивство місіонера Боніфація, який поширював християнство серед германців.
XI ст. Монах Отлон про смерть 754 р. святого Боніфація
Коли місіонери розійшлися просторими володіннями фризів для проповідництва Євангелія і прийшли до річки Бортне. св. Боніфацій, йдучи в супроводі своїх учнів, наказав розбити шатри й очікувати на тому ж місці на прибуття людей, недавно похрещених, для здійснення над ними таїнства причастя. Визначений для цього день уже наближався. Та коли він настав і сонце піднялося високо над горизонтом, усі ті люди, на яких він чекав, як чекає батько на своїх дітей зі страшним криком, озброєні, увірвалися в табір місіонерів.. не як друзі, а як вороги, не як нові прихильники віри, а як нові кати.
Побачивши це, інші вірники, озброївшись, взялися захищати місіонерів від біснуватого натовпу. Але св. Боніфацій звернувся по захист до духовної сили, узяв святі мощі, які зазвичай носив із собою, потім, зібравши біля себе кліриків, вийшов із шатра, зупинив своїх прихильників, що готувалися його боронити, і сказав їм: «Прошу вас, діти мої, не вступати в сутичку з нашими противниками, бо Святе Письмо вчить нас не тільки не платити злом за зло, а, навпаки, за зло чинити добро». Не встиг св. Боніфацій закінчити проповідь, якою закликав своїх учнів гідно прийняти мученицьку смерть, як божевільний натовп язичників, озброєний мечами та іншою смертельною зброєю, знову накинувся на них, і їхні тіла вкрилися багрянцем, і вони прийняли блаженну смерть...
Християнізація Європи була довгою та затяжною. Цей процес поєднував у собі як місіонерську діяльність церкви з наверненням у нову віру силою слова (проповідництвом), так і силою зброї.
