“Золоте століття” Антонінів. Рим і довколишній світ. Постаті принцепсів. Останні Антоніни і початок кризи римської цивілізації.

       Антоніни(96-192 рр) Нерва(96-98рр)-зупинив репресії проти сенаторів-аграрний закон для найбідніших Проголошення сенатора імператором→незадоволення в армії→96 р Нерва всиновлює Марка Ульпія Траяна,намісника Германії. Траян(96-117рр) -дружні стосунки з сенатом,відновив виборчі коміції-завоював Дакію! Також Месопотамію,Парф. Ц-во→згодом втрачені-перший постійний міст через ДунайНаблизив до себе родича дружини Публія Елія Адріана Адріан(117-138рр) -мир з парфянами(межа по Євфрату,відмова від завоювань)→обурення в армії-відмова від війн,дипломатія-укріплення кордонів(Брит,Герм,дун. Кордони),сам інспектував гарнізони-знищив відкупну систему податків-впров. посаду кураторів провінцій-нагляд за поведінкою римськох адміністрації-поповнює легіони за рахунок вільних провінцій→легіони втрач.римський характер.Прийомник- сенатор Антоній Пій (138-161рр) -зберігав мир зі сх.сусідами-роздачі хліба бідним-обмежив права господарів щодо рабівПісля смерті – сини Лукрецій Вер(161-169рр) та Марк Аврелій(161-180)-166р. приєднав пн. Месопотамію-воював з маркоманами,відтіснив їх за Дунай180 р помер від чуми.  Коммод (180-192) -збільшив плату воїнам,роздачі→пуста казна,189 р-голодний бунт-ганебний мир з маркоманнами (Рим випл.щорічну данину)В 192 році вбитий внаслідок змови→кінець династії Антонінів. Після вбивства Коммода в Імперії починається громадянська війна 193 — 197 років. Ряд відомих лідерів проголошують себе імператорами: Пертінакс і Дідій Юліан у Римі, командувач дунайською армією Септіміус Северус, командувач сирійськими легіонами Песценній Нігер та Клодій Альбін у Британії. Імператорська влада була офіційно вручена сенатом переможцю Септіміусу Северусу, який заснував імператорську династію Северів (193—235) - Северус спирався винятково на армію, а режим правління при ньому перетворився на військ.-бюрократ. монарх.. Зовн.політика характер.низкою успішних воєн з Парфією (195—199) та з племенами каледонців (208—211). Після смерті імператора його син Антонін Каракалла (211—217) вбив свого брата Ґету, зайняв престол, після чого почав війну з парфянами і був убитий змовниками. Його наступник префект преторіанців Макрін (217—218) також був убитий солдатами, що його зрадили, поступившись своїм місцем родичу Северів, який видавав себе за сина Каракалли, сирійському жерцеві Геліогабалу (Елагабал, 218—222), у березні 222 року теж вбитому. Імператором став 13-річний Олександр Северус (222—235), при якому загострилася фінанс. криза, а також підвищилася загроза з боку Новоперс. царства, з яким у 231 почалася війна. Олександр був убитий бунтівниками, що ознамен.початок ще глибшої політ.. та соц.-екон.кризи З 235 почався період «імператор. чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валеріан (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак і за час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.