97. Укріплення та розвиток принципату при династіях Юліїв-Клавдіїв та Флавіїв. Фігури принцепсів. Династія Юліїв-Клавдіїв: спадкоємці Августа (14-69 рр.)

- Недоліки держ. сист., створ.Августом, вияв. відразу після його смерті. Він залишив невиріш. зіткнення інтересів і прав між усиновленим їм прийом.сином Тиберієм і рідним онуком, негідним юнаком, їм же заточений на острів. Тиберій (14-37) за своїми заслугами, розуму і досвідченості мав право на перше місце в державі. Він не бажав бути деспотом: відкидаючи титул господар, з яким підлабузники до нього зверталися, він говорив що він господар лише для рабів, для провінціалів - імператор, для громадян - громадянин. Провінції знайшли в ньому, за визнанням самих його ненависників, турботливого і ділового правителя - він недаремно говорив своїм проконсулам, що добрий пастир стриже овець, але не здирає з них шкіру. Але в Римі перед ним стояв сенат, повний республік. переказів і спогадів про минулу велич, і відносини між імператором і сенатом скоро були зіпсовані. Нещасні випадки і трагічні сплетення в сім'ї Тіберія, зробили його жорстоким, і тоді почалася кривава драма політ. процесів, що увійшла в історію як «нечестива війна в сенаті». На місце Тіберія був проголошений син його племінника, популярного і всіма оплаканого Германіка, - Калігула (37-41), юнак досить симпатичний, але скоро зійшов з розуму від влади і дійшов до манії величі і несамов. жорстокості. Меч преторіанського трибуна припинив життя цього божевільного. Сенат зітхнув вільно і знову мріяв про республіку, але преторіанці дали йому нового імператора в особі Клавдія (41-54) - брата Германіка. Клавдій був практично іграшкою в руках своїх двох дружин - Мессаліни і Агрипини, які покрили ганьбою римську жінку того часу. Його образ, однак, спотворений політичною сатирою, і при Клавдії (не без його участі) тривало як зовнішнє, так і внутрішнє розвиток імперії. Клавдій народився в Ліоні і тому особливо близько до серця приймав інтереси Галлії і галлів: в сенаті він особисто відстоював клопотання жителів північної Галлії, які просили зробити для них доступними почесні посади в Римі. Клавдій звернув в 46 році царство Котіса в провінцію Фракію, а з Мавританії зробив римську провінцію. При ньому ж відбулося військове захопл. Британії. Інтриги, а може бути, і злочин, Агрипини відкрили шлях до влади її синові, Нерона (54-68). І в цьому випадку, як майже завжди в перші два століття імперії, принцип спадковості приніс їй шкоду. Між особистим характером і смаками молодого Нерона і його положенням в державі було повна невідповідність. Вибухнув військовий заколот; імператор наклав на себе руки, і в наступний рік громадян. війни змінилися і загинули три імператора - Гальба, Отон, Вителлий.  Флавії (69-96 рр.) Остаточно влада дісталася головнокомандувачу у війні проти повсталих іудеїв, Веспасіану. В особі Веспасіана (70-79) імперія отримала організатора, в якому вона потребувала після внутрішніх смут і повстань. Він придушив повстання батавов, залагодив відносини до сенату і упорядкував державне господарство, будучи сам зразком давньоримської простоти вдач. В особі його сина, Тіта (79-81), руйнівника Єрусалиму, імператорська влада оточила себе ореолом людинолюбства, а молодший син Веспасіана, Доміціан (81-96), знову послужив підтвердженням того, що принцип спадковості не приводив Риму щастя. Доміціан наслідував Тиберію, воював на Рейні і на Дунаї, хоча не завжди вдало, ворогував з сенатом і загинув в результаті змови. Сенат обирає імператором сенатора Марка Кокцея Нерву→династія Антонінів.

 

 

98.