Пунічні війни — три війни - Перша Пунічна війна 264–241 рр. до н. е. - Рим отримав Сицилію, Карфаген мав сплатити контрибуцію та повернути без викупу полонених; Друга Пунічна війна 218–201 рр. до н. е. - Рим здобув нові заморські території: Іспанію, Північну Італію. Карфаген мав знищити свій флот, сплатити контрибуцію, не мав права без дозволу Риму вести будь-яку війну, Третя Пунічна війна 149–146 рр. до н. е - Рим став повним володарем Середземномор’я. Карфаген був знищений між Римом і Карфагеном за панування над Західним Середземномор'ям. Закінчилися повною перемогою Риму і знищенням Карфагенської держави.І тривали 118 років, з примиренням.
На рубежі III–II ст. до н.е. в соц.-економ. житті Риму відбулися глиб. зміни. Патріарх. сист.рабства на той час розвинулась у так зване класичне рабство, а рабовласн.спосіб вироб-ва досяг найбільш.зрілості і рим.суспільство в цілому набуло рабовласн.характер. У IV–III ст. до н.е. перехід від патріарх. до класич.рабства на території Італії проходив у грецьких містах – колоніях Південної Італії і Сицилії. Внутрішня еволюція суспільно-політичних відносин в Римі IV–III ст. до н.е. вела до виникнення нових форм класичного рабства. Концентрація землі в одних руках, розвиток і поширення приватної власності, ремесел, торгівлі, грошового обігу, зародження товар. господарства вимагали дешевої роб.сили - плебеї, клієнти, боржники. Збільш. кількість вел. латифундій, водночас різко зросла чис-ть рабів(До кінця I в. до н. е. кількість рабів в Італії зросла з 2-3 мільйонів до 6-7,5 мільйонів, що приблизно дорівнює 1/3 населення) на них та зменш. дрібні наділи простих громадян респ. + гладіатори. Важка внутрішньоітал. ситуація погіршув. трив. боротьбою з Квінтом Серторієм на Піреней. пів-ві та війною з Мітридатом VI Евпатором. Ці тривалі війни значно послабили Рим. респуб. В цих обставинах дії гладіаторів спричинили вибух серед рабів та збіднілого сільського населення повстання Спартака В 73 році до н. е. повстання рабів під проводом гладіатора Спартака - більше 120 тисяч спробували взяти під контроль Рим.респ.. Це було найбільше повст. рабів Давнього світу і єдине, що стало загрозою рим. держав.. 78 гладіаторів із гладіаторської школи в Капуї здійснили втечу - увірвавшись на кухню і озброївшись ножами, вони вбили охорону і зуміли втекти з міста. Добравшись до Везувія, гладіатори розбили на вершині вулкану табір, з якого почали здійснювати грабіжницькі набіги на заміські будинки багатих римлян, яких було багато в цій місцевості. До зими наступного року військо рабів, яке очолювали Спартак і Крікс, збільшилось до 70 тисяч, в основному за рахунок раби з навколишніх селищ, а також вільних селяни. Воно займалось набігами на півдні Італії, а весною 72 року до н. е. вирушило на північ. Проте у битві біля гори Гарган військо Крікса було розбите, а сам він загинув. Проти Спартака сенат виставив 50-тисячну армію на чолі з Марком Ліцинієм Крассом. Уникаючи прямих зіткнень, йому вдалось розпорошити сили Спартака і розбивати їх окремі групи. Восени 71 року до н. е. значна частина війська повсталих була знищена, і Спартак був змушений відступити до Мессіни, де мав намір на піратських кораблях переплисти в Сицилію для відпочинку і набору нового війська. В силу різних причин переправитись на Сицилію не вдалось і військо Спартака виявилось оточеним на маленькому півострові з трьох боків морем, а з півночі - армією Красса. Спартак це подолав, знову вирішив вирушити на північ. Однак, незважаючи на всі зусилля, армія Спартака була повністю розбита, більшість рабів загинуло, близько шести тисяч попало в полон.
