Посилення Македонії розпочалося з часів правління царя Архелая (413–399 рр. до н.е.). Але на могутню державу Македонія перетворилася за Філіпа II (382-336 рр. до н.е.), який став регентом при шестирічному цареві. Зосередивши у своїх руках і політичну і військову владу, Філіп II провів кілька реформ. У першу чергу відбулися зміни в армії. Філіпп, використавши афінський досвід, створив власну навчену, дисципліновану, непереможну македонську армію. Вони складалася із загонів піхоти, легкої і важкої кінноти. Основною силою армії була фаланга важкоозброєних піхотинців. Озброєні довжелезними списами, які виставлялися далеко вперед, захищені щитами та під охороною кавалерії, вони наводили жах на супротивника. Він створив «македонську фалангу» — стрій солдатів, вишикуваних у 16 рядів і озброєних довгими списами - сарисами. Підкорення Греції Македонією. Маючи могутню армію, Філіп II протягом 357-348 рр. до н.е. підкорив землі на півночі Балканського півострова. Особливо цінним здобутком були золоті копальні, що дали змогу чеканити золоту монету. На ці гроші Філіпп II добре озброїв армію.Проголошений у 355 р. до н.е. царем, Філіп планував підкорити всю Грецію. Тож спрямував свої війська на територію Середньої Греції (Аттики). Проти македонян виступили армії Афін, Фів, Коринфа. Вирішальна для полісів Греції битва відбулася біля міста Херонея у 338 р. до н.е. Армію союзників очолив афінянин Демосфен. Македонська армія налічувала 30 тис. піхотинців та 2 000 кінноти. Філіпп II, розуміючи, що найбільшу загрозу для його військ становлять фіванці – воїни, що мали великий військовий досвід, вирізнялися високим бойовим духом і поклялися або перемогти або померти, – поставив проти них важкоозброєну кінноту (гейтарів), очолювану його сином Александром. Після підкорення Греції Філіпп II почав готуватися до війн з Персією. Для цього в 338 р. до н.е. він створив союз грецьких полісів. Але в 336 р. до н.е. внаслідок змови Філіппа II було вбито. Після перемоги Філіпа Македонського грецькі міста з жахом чекали вирішення своєї долі. Однак Філіпп повів себе як дипломат. Він не став розоряти і пригноблювати їх. Навпаки, Філіпп повідомив, що грецькі міста вільні та повинні домовитися про свій союз, для чого він скликав Панеллінський (тобто всегрецький) конгрес в Коринфі у 337р.до н.е. В ньому приймали участь представники всіх грецьких міст-держав Балканського півострова, за виключенням Спарти. Філіпп намагався залишатися на конгресі в тіні, тому присутнім вважалось, що грецькі держави вільно вирішують свою долю. Насправді Коринфській конгрес був зброєю Македонії, бо на ньому були вибрані свої представники, що повинні були постійно жити у Коринфі та керувати союзом грецьких міст-держав під гегемонією македонського царя. Був прийнятий також ряд рішень, які вимагали від всіх міст-держав жити в мирі та не втручатися у внутрішні справи один одного, не вести війн, не міняти того державного устрою, який вони мали у період конгресу і готуватися до війни з Персією. Рішення Коринфського конгресу свідчать про їх класову спрямованість проти можливих виступів рабів та про македонської орієнтації держав – учасників конгресу. Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 рр до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 року до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.
