У середині V ст. до н. є. Афіни вступили в пору свого найвищого розвитку. Набув остаточного завершення демократичний устрій суспільства. Тому цей період справедливо називають «золотою добою» Афінської держави (479-431 pp. до н. е.). Він тривав від перемоги в битві при Платеях до початку Пелопоннеської війни та занепаду Афін. Більша частина цього періоду припадає на правління Перікла.
Він здійснив глибокі перетворення в інтересах демосу, насамперед бідноти. Перікл запровадив платню громадянам, що обіймали державні посади. Тепер найбідніші з афінян, фети, могли перебувати на посадах суддів і розпорядників, отримуючи за це платню, без якої вони раніше не прагнули участі в державних справах. Перікл установив оплату відвідувань театру біднотою за державний кошт. Платили також за службу у війську. Було змінено порядок призначення вищих урядовців — тепер майже на всі посади кандидати обиралися жеребкуванням. Таким способом уникали навмисного проведення до влади бажаних аристократам політиків. Тільки на посади, які вимагали здібностей, особливих знань чи моральних чеснот, обирали голосуванням, наприклад стратегів і скарбників. Завдяки діяльності Перікла в Афінах остаточно сформувався демократичний устрій держави - найпередовіша форма влади в умовах рабовласницького ладу. Основи афінської демократії. Політичний устрій Афінської держави спирався на активну участь в управлінні більшості народу — демосу. Цей устрій було створено на противагу олігархічним та аристократичним порядкам, які панували в інших грецьких містах-полісах. Однак повні громадянські права в Афінах мала лише невелика частина населення. Це були тільки чоловіки, які досягли 20-літнього віку. Крім того, для отримання громадянства необхідно було народитися в Афінах, володіти землею і мати обох батьків за походженням афінянами. Ані раби, ані метеки або жінки до афінського громадянства не належали. Згідно з цим законом, діти самого Перікла, народжені в його другому шлюбі з мілетянкою Аспазією, не були громадянами Афін. Таким чином, повними правами та привілеями громадянств користувалися лише 20% усього населення держави. Усі громадяни пишалися своїм високим званням і ревно дбали про інтереси держави. Багаті громадяни, які належали до п'ятсотмірників, повинні були виконати літургію — зробити для держави коштовний подарунок. Таким підношенням могло бути спорудження за власні кошти храму, театру або іншої громадської споруди. Можна було побудувати бойовий корабель і утримувати його команду. Такий обов'язок сприймався не як тягар, а вважався за честь, ним пишалися. Грецький історик Фукідід писав, що громадян в Афінах шанували не за політичними поглядами, а за їхніми чеснотами та доброчесністю.
