Межі – 8-6 ст. до н.е. ВГК – виселення греків із міст Егей. басейну до колоній, що знаходились на берегах Середземного та Чорного моря. Виведено 1,5-2 млн чол, декілька сот колоній. Причини: потреба землі, джерел сировини, ринки збуту ремісничих продуктів + в колонії уходили незадоволені люди, небезпечні для полісів і аристократії (якій вигідно з колоніями встановлювати торг. зв’язки). Зіграло роль демографічний вибух 8- 6 ст. до н.е.
Три напрямки колонізації. Найбільш потужним – західне. Перша колонія місто Куми в Кампанії (сер. 8 ст.), Сіракузи, Занкла, Тарент. Сицилія та Південь Італії теж чимало колоній («Велика Греція»). На Пд березі Франція Масалія (Марсель). Активним у західній колонізації був Коринф. Був ще північно-східний напрям – важливу роль грав Мілет. Виведені міста Візантій, Гераклея Понтійська на пд березі Чорного моря. У 6 ст. колонізація досягла Пн Причорномор’я (о. Березань, Ольвія, Пантикапей). На пд-східному та південному напрямках, тобто на фінік. прибережжі, примор. районах Єгипта та Лівії було важче. Оскільки був супротив фінік. торговців (єгипт. фараони, асир. царі їм помагали). Виведено Дафни в Єгипті, Сукас в Фінікії, Кірену.
Колонії були на місцях, зручних для проживання: прісна вода, плодючі землі, гавані. Перед поселеням проводилась розвідка території. У метрополіях проводився запис бажаючих виїхати, а влада полісу призначала ойкіста, який очолював партію колоністів (проводив реліг. обряди), намічав агору, лінію обороних стін. Декілька сот чоловік виїжджало, тож колон. зазвичай носила мирний характер. Тісні зв’язки з метрополією, торгівля із довколишніми племенами/державами.
