Підкарпатська Русь - офіційна, назва центрально-східної частини Закарпаття, у 1919-1938 рр. вона була автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі Чехословаччини (з 1927 р. - Підкарпато-руський край, Підкарпатський край).
За переписом 1930 р., на Закарпатті проживало 616 тисяч людей, з них 438 тисяч українців. Прага зробила кроки в напрямку економічного розвитку Закарпаття, було проведено аграрну реформу, поміщицьку землю було передано селянам. Станом на 1930 р., у промисловості було зайнято лише 16 тисяч осіб. Найвпливовішою політичною силою було Українське національне об’єднання, на чолі з українофілом Августином Волошином. Русофілів репрезентував А. Бескид, який був губернатором краю 1923-1933 рр. Досить потужні позиції були і в місцевих комуністів.
Карпатська Україна. Після Мюнхенської угоди Прага погодилася надати Закарпаттю автономію. Уряд очолив А. Волошин (лідер українофілів). 30.12.1938 р. змінено назву Підкарпатської Русі на Карпатську Україну. На 13 лютого 1939 р. призначили вибори до парламенту-сейму Карпатської України (92% всіх виборців, які взяли участь у голосуванні, віддали голоси за суверенітет Закарпаття). Претензії на Закарпаття висунула Угорщина. Уряд А. Волошина у зовнішній політиці орієнтувався на Німеччину, але всупереч його сподіванням Гітлер вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів. Згідно з Віденським арбітражем Угорщина одержала південні райони Закарпаття з переважно угорським населенням з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове. Під час приєднання Чехії до гітлерівської Німеччини й проголошення незалежності Словаччини, початку окупації Закарпаття угорськими військами 14 березня 1939 р., 15 березня 1939 р. на засіданні сейму проголошено незалежність Карпатської України,