Для заохочення трудящих широко застосовувалися моральні стимули, а для ударників і стахановців-матеріальні: у 1930 р. ударник на виробництві одержував у 8-10 разів більшу зарплату, ніж чорнороб. Довоєнні п’ятирічки передбачали обов’язкове «затягування поясів» трудящими. Будівельники гігантських об’єктів нерідко жили у жахливих умовах: у холодних бараках, де не було ні підлоги, ні печей, де часто протікала покрівля. Не вистачало ліжок, постільної білизни, меблів, навіть сірників. Майже не існувало лазень і пралень, лютували епідемії тифу, дизентерії, кору, малярії. Населення було погано забезпечено продовольством і товарами першої необхідності. У побут радянських людей надовго увійшли черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. У другій п'ятирічці (1933-1937 рр.) дещо підвищився життєвий рівень населення.
Щоб здійснити суцільну колективізацію, держава наклала величезні податки на всіх, хто ще виявляв бажання господарювати одноосібно. Під таким тиском селяни були змушені вступати до колгоспів. Унаслідок проведення суцільної колективізації на 1937 рік більшість селянських дворів перебували у колгоспах. На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, що становило менше ніж 4% загальної кількості селянських дворів. Згодом одноосібні господарства зникли повністю.
зміни в житті, побуті й психології селян: розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства, зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучали на користь держави , що призвело до низького рівня продуктивності праці, селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність, унаслідок колективізації вбито одвічне прагнення селянина мати землю та вчитися продуктивно працювати на ній, у життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів, розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній роботі, українські хлібороби фактично були розселені: частина із них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців із села, котрі ставати студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому, відбувалося зубожіння селянства. Недопустимо обмежувалося споживання на селі: за 1936-1939 рр. до торговельної мережі села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у міста (з розрахунку надушу населення), колгоспна система-це форма закріпачення селянства. Колгоспникам не видавали паспортів і тим самим фактично прикріпили селян до землі, зробили їх державними кріпаками, залишилася середньовічна експлуатація.
пропагандистський ідеал радянської людини: радянська система не могла погодитися зі свободою ініціативи. За партійними стандартами йшов процес виховання нового покоління людей-будівників світлого майбутнього комуністичного суспільства. Вище партійно-державне керівництво продовжувало активно й цілеспрямовано здійснювати політику обмеження інтелектуальної свободи встановленням жорсткої політичної цензури, яка торкалася всіх сфер духовного житія народу. Під пильним контролем перебували засоби масової інформації, видавництва, різноманітні масові заходи, навіть приватне життя громадян. З бібліотек вилучали «ідеологічно шкідливу та застарілу літературу», внаслідок чого бібліотеки втратили 60% книжкового фонду. У молоді виховувалося зневажливе ставлення до свого минулого, заохочувалися доноси, наклепи.
Створювалася атмосфера загальної підозри, йшов пошук «ворогів народу» і замаскованих «троцькістів» чи «буржуазних націоналістів», фабрикувалися справи і розгорталися політичні процеси, переважно проти інтелігенції.
у суспільстві нав’язувалася думка, що радянська людина-це насамперед «соціальна людина», для якої інтереси колективу завжди мають вище значення, ніж особисті, а всебічний розвиток особи розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мета. Підкорення індивідуального колективному ставало законом для письменників, художників, науковців. Створювалися нові революційні обряди, влаштовувалися революційні свята. зміни у масовій психології та свідомості населення: у 30-х роках кожна людина була цілковито безсила перед державою. У структурах ДПУ-НКВС сформувалася каста катів, які щоденно розстрілювали сотні в’язнів. За цю «роботу» навіть одержували високі нагороди. Ретельно налагоджений апарат маніпулювання суспільною свідомістю насаджував забобонне схиляння перед «вождем«, його діяннями. Всебічна і постійна пропаганда сприяла створенню ілюзорних і міфологічних уявлень про Й. Сталіна. У свідомості багатьох людей особа Й. Сталіна перетворювалася на символ соціалізму, символ держави.
