причини: у 1927-1929 рр. селяни відмовлялися добровільно продавати хліб державі через надто низькі заготівельні ціни. Ціни на промислові товари були надто високими, тому утворилися так звані «ножиці цін». Для подолання кризи влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників, які не здавали встановленої їм норми зерна, депортацій найнепокірніших селян у віддалені регіони країни. З 3 липня 1929 р. після прийняття постанови ВУЦВК і Раднаркому України «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» сільським радам дозволили накладати на боржників п’ятикратні штрафи від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи. На початку 1928 р. Й. Сталін в умовах надзвичайних заходів «кризи хлібозаготівель» висунув гасло суцільної колективізації.
перші колективні господарства виникли ше у 1917-1920-х роках: ТСОЗи-товариства спільного обробітку землі, в яких колективізувалися лише посіви; Артілі- колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент; Комуни-селянські господарства повністю розчинялися в колективному колективізоване село повинно було забезпечити промисловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забезпечити промислові-центри продуктами харчування. Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету. Грудень 1927 р. XV з’їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.
завдання колективізації: потреба забрати кошти із села на індустріалізацію, забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування й сировиною, знищити індивідуальні селянські господарства, ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі, ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас.
метод колективізації: форсований метод з широким залученням державного репресивного апарату: терору, беззаконня, репресій. 1928 р.-для забезпечення успішної колективізації створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів (МТС - машинно-тракторні станції). їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів-головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба. листопад 1929 р.-курс на суцільну колективізацію. Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Прийнято резолюцію пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі», в якій стверджувалося, шо Україна має все неодхідне, щоб іти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства.
5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38% селянських господарств, а до кінця 1932 р. — 70%). У 30-х роках на селі організовували соціалістичні змагання.
розкуркулення-політика знищення селян-власників адміністративним примусом для вступу до колгоспів або засобами оподаткування, а також депортацією репресованих селян на відбудови.
мета: ліквідувати заможних господарів, яких називали «куркулями»; передати колгоспам найприбутковіші селянські господарства із землею та реманентом; вилучити значних запасів сільськогосподарської продукції.
кампанія «ліквідація куркульства як класу»-форма репресій стосовно селянства,
30 січня 1930 р.-постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». У січні-березні
1930 р. в Україні пройшла перша хвиля розкуркулення, яка зачепила 517 господарств (2,5% всіх селянських господарств). Вона охопила 76% районів України. Восени 1930 р. розпочалася друга хвиля розкуркулення. Тих, кого розкуркулювали, висилали за межі республіки. В Україні було розкуркулено понад один мільйон селян. Усього за роки суцільної колективізації розкуркулено близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це становило приблизно 1,2—1,4 млн душ.
наслідки колективізації сільського господарства: колективізація фактично повернула село до воєнно-комуністичних методів організації виробництва та суспільного життя; село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету кошти села використовували на індустріалізацію; порушено баланс у розвитку промисловості й сільського господарства; між містом і селом знову склався нееквівалентний обмін; наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо); гроші втратили купівельну спроможність, ринок перестав існувати; на селі утвердилася командна економіка за повного підпорядкування колгоспів державній владі; відбувалося постійне відставання сільськогосподарського виробництва, фактично повна руйнація сільського господарства України; знищено товарність сільського господарства, знищено господаря на селі; відбулося державне закріпачення селян; селянина позбавили можливості розпоряджатися результатами своєї праці; голод 1932-1933 рр. та багатомільйонні втрати населення.
