У першій половині XIX ст. на кубанських землях діяло Чорноморське козацьке військо. На півдні України до 1817 р. прикордонну службу по Південному Бугу несло Бузьке козацьке військо. 20 лютого 1807 р. з колишніх запорожців, що мешкали у гирлах Дунаю, сформовано Усть-Дунайське козацьке військо . 5 грудня 1807 р. козаки цього останнього переведені в Усть-Дунайських і Буджацьких поселених козаків.
5 червня 1812 p., напередодні вторгнення французьких військ у Росію, з мешканців Київської й Кам'янець-Подільської губерній було сформоване Українське козацьке військо в складі чотирьох 8-ми ескадронних полків2, котре брало активну участь у російсько-французькій війні 1812-1814 pp., і 26 жовтня 1816р. було перейменоване в Українську уланську дивізію, а полки - в 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські уланські. Спадкоємцями їх до 1917 p., були 7-й, 8-й, 9-й і 10-й уланські полки.
У 1828 р. в зв'язку з початком російсько-турецької війни з Усть-Дунайських та Буджацьких козаків було сформовано два Дунайських козацьких полки: 1-й кінний і 2-й піший, які утворили Дунайське козацьке військо, що проіснувало до 11 липня 1856 р. й було перейменоване у Новоросійське . З грудня 1868 р. воно було скасоване, а населення його переведене в цивільний стан.
З козаків Задунайської Січі, котрі у 1828 р. перейшли на бік Росії, 4 квітня 1829 р. було сформовано Дунайський козацький полк", який разом з іншими козаками, що вийшли з Туреччини 27 травня 1832 p., перетворено в Азовське козацьке військо, котре брало активну участь у російсько-турецькій війні 1853-1856 pp. і скасоване 11 жовтня 1864 р.
До 1828 р. за Дунаєм у турецьких володіннях протягом 53 років існувала Задунайська Січ, заснована запорізькими козаками. Вона зберігала козацькі звичаї й традиції та була місцем прихистку багатьох втікачів з України від кріпацької неволі.
З одного боку, переселене на Кубань Чорноморське козацьке військо, що оселилося на великій території й несло прикордонну службу, своїми власними силами не в змозі було освоїти необжитий край. З іншого боку, російський уряд прагнув видалити волелюбне українське козацтво на околиці імперії, тим більше, що у самій Україні відчувалася гостра нестача надільної землі та в умовах кріпацтва наростало соціальне напруження.
З дозволу влади у 1802-1804 pp. з України на Кубань переселилося 7000 чол. з колишнього Катеринославського козацького війська. У 1807-1810 pp. в Чорноморію переселилося 662 козаки Усть-Дунайського і Буджацького війська, а в 1806-1810 pp. - 162 козаки Задунайської Січі.
Не обмежуючись переселенням на Кубань січовиків, які поверталися з Туреччини, й козаків скасованих військ, уряд вдався до масового переведення у Чорноморію козацьких родин із Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній. За період з 1809 по 1849 pp. туди переселилося 112 119 козаків із родинами, а у наступний період із 1858 по 1864 pp. в основному у новозасновані закубанські станиці - ще 16 900.
Російський уряд використовував українських козаків не лише для освоєння окраїних земель імперії, а й під час війн з іншими державами, обіцяючи козакам повернути їх привілеї.
Крім Чугуївських козацьких полків, один із котрих проіснував до 1808 p., під час російсько-французької війни на підставі маніфесту від 18 липня 1812 р. щодо створення внутрішнього ополчення для посилення дій проти французької армії з козаків Полтавської та Чернігівської губерній сформовано 15 українських кінних козацьких полків, по 5 ескадронів у кожному. Вони проіснували до 11 червня 1816 р.
На підставі цього ж маніфесту в Полтавській губернії сформовано 13 кінних, а також 7 піших козацьких полків внутрішнього ополчення, у Чернігівській губернії - 3 кінних козацьких полки і в Херсонській губернії - п'ятисотенна козацька дружина Бузьких козаків та козацький ескадрон поміщика Скаржинського. 28 жовтня 1814 р. всі ці підрозділи було розформовано.
Прагнення придушити польське повстання 1831-1832 pp. спонукало російський уряд сформувати у травні 1831 р. з українських козаків Полтавської й Чернігівської губерній 8 кінних полків, два з яких 7 серпня 1832 р. в повному складі були переселені на Північний Кавказ на постійне проживання. Два інших козацьких полки 14 вересня 1832 р. переведені у митне відомство. 30 вересня 1832 р. українські козацькі полки розформовані, а людність, що їх складала, переселена на Північний Кавказ.
Під час Кримської війни 1853-1856 pp. на підставі особливого маніфесту від 7 травня 1855 р. з козаків Полтавської та Чернігівської губерній сформовано 6 Українських кінних козацьких полків, по 7 сотень у кожному. В квітні 1856 р. їх було розформовано.
25 травня 1863 р. для боротьби з польським повстанням знову сформовано З Українських кінних козацьких полки - 1-й і 2-й Полтавські й 3-й Чернігівський. 26 червня 1864 р. вони були розформовані.
Протягом першої половини XIX ст. в Полтавській та Чернігівській губерніях зберігався козацький стан колишніх козаків й їх родин, котрі до 1783 р. входили до 10 полків, що існували у Гетьманщині. Не припинялося в той час і „шукання козацтва" через державно-адміністративні й судові установи шляхом подання відповідних позовів. Особливого розмаху набув рух залучення до нього ( запис у козаки, тобто в ополчення) під час Кримської війни. Він охопив 16 губерній Російської імперії, особливого загострення набув у Київській та частково в Чернігівській губерніях, отримавши назву „Київської козаччини".
Таким чином, у першій половині XIX ст. в різні роки українське козацтво існувало в формі 5 козацьких військ і 57 козацьких полків. Зберігався багатотисячний козацький стан у Полтавській та Чернігівській губерніях і до 1828 р. діяла Задунайська Січ.
