Москвофіли. Після цісарського патенту про октрой-овану державну конституцію для Австрії (4 березня 1849 р.) прийшли часи абсолютизму (1850-1860 pp.).
З проекту поділу Галичини залишився тільки поділ на два округи апеляційних судів: 1) Львівський (Східна Галичина і Буковина); 2) Краківський (Західна Га¬личина). Переважна частина української інтелігенції тут починає втрачати віру в добру волю австрійського уряду і, зневірена, підпадає під вплив «об'єднавчих» ідей російського професора М. Погодіна, які пропагу¬вав у Західній Україні близький йому історик Д. Зуб-рицький.
Ця більш консервативна частина української інте¬лігенції солідаризується з російськими слов'янофіла¬ми в прагненні до злиття українців, білорусів і росіян в єдине політичне ціле під егідою Росії. Тим самим інтелігенція заперечує сам факт існування цих трьох націй і намагається вивести на політичну арену вига¬даний «єдиний общеруський народ». Представників цього напрямку в Галичині стали називати «староруса-ми», а з часом — «москвофілами». Вони складалися з українських поміщиків, буржуазії і священників греко-католицької церкви, які розчарувалися в слаб¬нучій Австрійській імперії і вповні відчули на собі зневагу з боку польської шляхти. «Москвофіли» мрія¬ли приєднатися до Російської імперії. їм здавалося, що «краще потонути в російському морі, ніж в поль¬ській калабані'?.
«Москвофіли» небезпідставно надіялись на підтрим¬ку Росії. Справді, росіяни підтримували їх не тільки ідеологічно, а й матеріально.
Завдяки цій допомозі «москвофіли» змогли видавати свою газету «Слово», мали політичну організацію — Руську Раду. Оскіль¬ки в цей час у Галичині було мало шкіл з українською мовою навчання, то «москвофіли» почали творити «на-укову» мову, так звану «галіматью», складену з цер¬ковнослов'янських і російських слів, яку пізніше ста¬ли називати «язичієм». Та ця мова не прижилася ні в літературі, ні в побутовому вжитку.
Росія використовувала «москвофілів» як «п'яту ко¬лону» всередині Австро-Угорської імперії і як проти¬дію українському рухові.
Народовці. Єдина справа, що встигла тоді зацікавити розчарованих у цісарському урядові галичан, була по¬будова «Народного дому» у Львові. А так національне життя падало щораз нижче, і в 1853—1860 pp., крім урядового «Вісника», в Галичині не було жодного неза¬лежного часопису. Але з початком 60-х років XIX ст. під впливом Наддніпрянщини у Львові виникає низ¬ка українських газет — «Вечорниці», «Мета», «Нива», «Правда» та інші.
На початку 60-х років XIX ст. в Галичині зарод¬жується ліберальний український національний рух — народовці. Він об'єднував середні шари населення — студентів, священників та решту інтелігенції, яка не примкнула до «москвофілів». Очолив «народовців» Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича) з товаришами. Це за їх участю виходили у Львові ви¬щеназвані газети. «Народовців мали великий вплив у середовищі студентських організацій — громад, які виникли і діяли за зразком Київської громади.
Саме завдяки зусиллям «народовців» у Львові стали мож¬ливими заснування і діяльність «Просвіти», яка охо¬пила своїм культурним впливом перш за все україн¬ську селянську масу. З часом «Просвіта» настільки зміцніла, що поряд з культурницькою діяльністю ста¬ла займатись розвитком кооперативного руху в Гали¬чині, що теж їй вповні вдалося.
Найбільш впливовими і довговічними у «народов¬ців» були часописи «Діло» і «Правда». Завдяки наро¬довцям була здійснена загальноукраїнська справа — створено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка — пер¬ший науковий заклад як в Україні Наддністрянській, так і в Україні Наддніпрянській.
На відміну від «москвофілів», «народовці» своєю діяльністю сприяли об'єднанню українського націо¬нального руху. Правда, шлях до селянства для «наро¬довців» пролягав через греко-католицьку церкву. Саме вона користувалась у народі найбільшим авторитетом. Тому «народовці» мусили йти на певний компроміс з клерикалами, що надавало їх діяльності певного кон¬серватизму.
Радикали. У середині 70-х років XIX ст. в Галичині з'явилась молода інтелігенція, яка однаково з упе¬редженням відносилась як до «москвофілів» так і до «народовців». Консерватизм і провінційність обох цих течій відштовхнули від них українську революційну молодь. Під впливом М. Драгоманова, володаря дум тодішньої прогресивної молоді, такі галицькі гро¬мадські і культурні діячі як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші захопилися ідея¬ми соціалізму. Соціалізм для них уособлював усе мо¬дерне і європейське в політи1 чому житті України. Так, в Галичині з'явилась ще одна, радикальна те¬чія в суспільно-політичному русі українців.
Появу цієї течії ознаменував перший судовий полі¬тичний процес проти українських соціалістів І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, який відбувся у Львові в 1877-1878 pp.
У 70-80-х роках XIX ст. радикали видавали друком часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», вели пропагандистську роботу серед українських се¬лян і робітників. У 1899 р. частина радикалів на чолі з І. Франком та М. Павликом вкупі з народовцями організували Українську національно-демократичну партію (УНДП), яка потім відіграла основну роль в уряді ЗУНР.
