31.Українці на службі Російської імперії в ХVІІІ ст.. Кирило Григорович Розумовський (1728-1803)

- український військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького. Гетьман Глухівського періоду в історії України. Представник козацького роду Розумовських.  Граф  Російської імперії, генерал-фельдмаршал. Намагався перебудувати Гетьманщину на європейський лад (Про його реформи у Гетьманщини див. також питання 32). Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток малоросійської торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній».               Розумовський Олексій Григорович (1709-1771) - російський генерал-фельдмаршал (1756) українського походження, титулований князь Св. Римської імперії і граф Рос. імперії (1744). Фаворит імператриці Єлизавети Петрівни (таємно одружився із нею у 1742 році) до початку 1760-х років коли в неї зявився новий фаворит – граф Шувалов. У 1741 Розумовський брав активну участь у палацовому перевороті, внаслідок якого царський престол посіла Єлизавета Петрівна. У перші ж дні свого царювання Єлизавета звела його в камергери. В день коронації він став обер-єгермейстером, російським графом і кавалером ордена Св. Андрія Первозванного. Зрештою, отримав звання генерал-фельдмаршала, а також великі маєтності в Росії й Україні. Розумовський сприяв організації подорожі Єлизавети Петрівни в Україну (1744), під час якої козацька старшина за його підтримки переконала царицю відновити гетьманство. За його активної участі 1745 року відновлено Київську митрополію, а 1747-го проголошено царську грамоту про обрання гетьманом його брата Кирила Розумовського. У палацовому перевороті Катерини II Розумовський участі не брав. Зберігаючи певний вплив при дворі, допомагав відстоювати права українського козацтва аж до своєї смерті у 1771 р.                                                      Олекса́ндр Андрі́йович Безборо́дько (1747-1799) – укр. та рос. держ. діяч з козацького стану. Полковник Ніжинського та Київського полку Гетьманщини. Член Рос.Академії, почесний член Акад. Мистецтв, царський сенатор, світліший князь Рос. імперії, канцлер уряду часу Катерини II, мав значний вплив на царя Павла І. Добився тимчас. відновл. Генерального суду і деяких інших установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II. Андрій Безбородько зробив стрімку кар'єру з військового канцеляриста до генерального писаря.  Після ліквідації гетьманства його бере під своє крило Петро Румянцев — президент Малоросійської колегії, а потім імперський намісник. Олександр закінчує Києво-Могилянську академію і відразу стає бунчуковим товаришем. Російсько-турецька війна 1768—1774 рр. спровокувала кар'єрний прорив Безбородька. Петро Румянцев (покровитель Безбородька) грав ключову роль в кампанії і пожинав лаври переможця. Безбородько знаходився при похідній канцелярії  і виконував безліч рутинної роботи. Командує кількома полками і особисто бере участь в 3 битвах. За час війни Безбородько доростає до чину київського козацького полковника. В 1774 р. в болгарському селі Кючук-Кайнарджі Румянцев починає мирні переговори з турками. Безбородько завідує делікатною справою - задобрює ворожих послів цінними подарунками. Мир приносить імперії територію від Дніпра до Пд. Бугу. Турки визнають незалеж. Кримське ханство, яке поступово дрейфує в бік Росії. В 1775 р. 30-річний Безбородько переїжджає до столиці, де стає секретарем імператриці по «чолобитним» справам. Імператриця переводить його на дипломат. фронт. В 1780 р. вона прикріпляє Безбородька в чині генерал-майора до Колегії іноземних справ як уповноваж. для всіх іноземн. переговорів. 8.04.1783 р. виходить маніфест про приєднання Криму, написаний Безбородьком. Успішна зовнішньо політ. оборудка дає привід імператриці нагородити його титулом графа. В 1788 р. Безбородько підтримує ідею надвірного радника Василя Капніста відродити козацтво в Малоросії, щоб сформувати мобільні з'єднання легкої кавалерії. Але проект так чомусь і не реалізовують. В серпні 1790 р. стараннями Безбородька укладено Верельський мир Росії зі Швецією на умовах непорушності довоєнних кордонів. Імператриця відзначає заслуги Безбородька чином дійсного таємного радника.  Після смерті Григорія Потьомкіна Катерина ІІ доручає йому вести мирні переговори з турками. Досить швидко він добився головної поступки — Чорноморське узбережжя від Південного Бугу до Дністра переходило до імперії. 29 грудня 1791 р. Російська та Османська імперії підписуютьЯсський мир. Творець цього миру Олександр Безбородько отримує в нагороду оливкову гілку та 5 тисяч кріпаків. Після такого дипломат. тріумфу Безбородько займається польськими справами. В підсумку за свої труди на польському фронті Олександр Безбородько отримує 50 тис. рублів, 10 тис. рублів пожиттєвої пенсії в рік та майже 5 тис. кріпосних в Брацлавській губернії. У внутрішніх справах Безбородько рекомендує себе як успішний реформатор. У 80-х рр. XVIII ст. він очолює поштове відомство імперії, перетворивши архаїчну «ямську» систему зв'язку на модерну установу. Новий імператор Павло Петрович осипає графа численними почестями та нагородами. В листопаді 1796 р. Павло І присвоїв Безбородьку перший клас чиновницької «Табелі про ранги» зі званням фельдмаршала. На початку квітня 1797 р. цар призначає Олександра Безбородька канцлером імперії.  Під завісу життя він пише «Записку для складання законів Російських» — чернетку ліберальних реформ для імперії. Він пропонує перетворити Сенат на представницький орган усіх станів, надати йому законодорадчі функції. З селян мали стягувати лише фіксовані повинності, а кріпаків без землі взагалі заборонялось продавати. Частину його пропозицій спробує реалізувати Михайло Сперанський за часів царювання наступного після Павла імператора — Олександра І.                                                                                              Архиепископ Феофа́н Прокопович (1681-1736) - укр. богослов, письменник,  поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710—1716 рр.);  архієпископ  Великоновгородський (1725—1736), Псковсько-Великолуцький та Нарвський (1718—1725). Феофан Прокопович — визначний укр. діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф. Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і  право, теології. 1711 р. його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Прокоповича призначено ректором  Києво-Могилянської академії і професором богослов'я, стає ігуменом Братського монастиря. Феофан Прокопович був основним ідеологом реформ Петра І. Створюючи свою теорію, він спирався на праці про державу і право Гоббса, Гроція, Пуфендорфа, глибоко вивчав вітчиз. історію. Але при цьому він створив свій оригінал. варіант теорії держави і державності. За суттю сам Ф. Прокопович і його теорія стають промотором реформ у цій країні і головною причиною її зміцнення. Без практичного застосування теорії «регулярної держави» за часів Петра І і продовження цієї політики після нього не було б тій Росії, що відома науці історія.