У XVIII ст. Річ Посполита переживала економічний і політичний занепад. Її роздирала боротьба партій, якій сприяв застарілий державний лад: виборність і обмеженість королівської влади, право liberum veto, коли будь-який член сейму (вищого представницького органу управління) міг заблокувати прийняття рішення, підтриманого більшістю. Сусідні держави – Росія, Австрія, Пруссія – все частіше втручалися в її внутрішні справи: виступаючи в ролі захисників польської конституції, вони перешкоджали політичним реформам, спрямованим на зміцнення монархічної системи, вони також вимагали врегулювання дисидентського питання – надання православному і лютеранському населенню Речі Посполитої тих же прав, що й населенню католицьким. У 1764 р. Росія ввела свої війська до Польщі і змусила конвокаційний сейм визнати рівноправність дисидентів і відмовитися від планів скасування liberum veto. У 1768 р. за підтримки католицьких держав Австрії та Франції частина магнатів і шляхти утворила в Барі (Поділля) на чолі з кам’янецьким єпископом А.-С. Красінським конфедерацію проти Росії та її ставленика короля Станіслава Августа Понятовського (1764-1795); метою її був захист католицької релігії і польської конституції. Під тиском російського посланника М.В. Рєпніна польський сенат звернувся за допомогою до Катерини II. Російські війська вступили до Польщі та в ході кампаній 1768-1772 рр. завдали ряд поразок армії конфедератів. За пропозицією Австрії і Пруссії, що побоювалися захоплення Росією всіх польсько-литовських земель, 17 лютого 1772 р. був здійснений Перший розділ Речі Посполитої
Перший поділ Польщі. 5 червня 1772 року – дата підписання договору представниками Росії, Пруссії та Австрії, згідно з яким були анексовані так звані санітарні території по периметру Речі Посполитої – великої держави, що за минулих часів займала територію сучасної Польщі, Прибалтики, частково Білорусі та України. Договір був підписаний у Петербурзі членами трьох держав, але задля набуття його законності союзники змусили польський сейм затвердити його. Росія здобула східну частину теперішньої Білорусі (до якої увійшли Вітебськ, Мстиславль та Полоцьк) та частину Ліфляндії (теперішньої Латвії). Пруссія приєднала до себе землі Куяви, Помор’я та частину району Великопольщі. Австрійська держава Габсбургів отримала південні землі – Галичину і Малопольщу, а також частини Подільського та Волинського воєводств. Важливим наслідком для України став перехід Львова до австрійських володінь, у яких він знаходився до 1918 року). Після першого поділу Польщі 3 травня 1791 року була затверджена Конституція, згідно з якою започаткувалася Конституційна монархія та гарантувалися особисті права та свободи всім громадянам.
Другий поділ Польщі. В 1793 році в місті Гродно відбувся сейм, згідно якого відбувся другий поділ Польщі. Росія приєднала до себе землі Білорусі, Східну Волинь, Поділля, Брацлавщину та Київщину. Пруссія захопила всю Великопольщу та частину Мазовію. Австрія не збільшила свої володіння внаслідок другого розподілу Польщі. Результатом другого поділу з польського боку стало повстання під лідерством Тадеуша Костюшко. Проте воно не завершилося успіхом – його припинили прусська та російська армії. У 1795 році польський король зрікся з престолу. Це призвело до падіння Польщі.
Третій поділ Польщі. Цей поділ призвів до останнього поділу Польщі, після якого Річ Посполита припинила своє існування. Росія здобула Західну Білорусь і Західну Волинь, а також Литву та Курляндію. Пруссія приєднала до себе частину Підляшшя та Мазовецьких земель. В результаті Варшава відійшла до Пруссії. Австрія отримала Холмщину, Південного Підляшшя, Краків, Нову Галичину. В результаті поділу Польща перестала існувати до завершення Першої Світової війни, а близько 80% етнічних українців опинилися на території російських земель. Вони мешкали на території Лівобережної та Правобережної України. У той час, як Галичина з центром у Львові, Закарпаття та Буковина знаходилися під керівництвом австрійських правителів.
