пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

4 курс 2 семестр:
» гена
» мартинов
» дек
» дек 2
» дек 3
3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

26. Доба Руїни в історії козацької державності.

Причини Руїни: Виникнення гострих соціальних конфліктів та охоплення значної частини народу бунтівними настроями, Загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики, Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами, Слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців.Соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті). Несприятливе міжнародне становище. Іноземна інтервенція в Гетьманщину з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства. Значна частина лідерів цього періоду мали замало впливу аби здобути владу та впровадити власну політику по обидва боки Дніпра: (Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Юрій Хмельницький, Дем'ян Многогрішний, Степан Опара, Іван Сірко, Яким Сомко, Петро Суховій, Павло Тетеря). Гетьмани епохи Руїни: Іван Виговський(1657-1659), Юрій Хмельницький  (1659-1663), Іван Самойлович         1672-1687. Правобережні: Павло Тетеря(1663–1665), Петро Дорошенко(1665—1676) Лівобережні: Іван Брюховецький (1663–1668), Дем'ян Многогрішний(1669—1672). Після падіння І. Виговського в Україні продовжували наростати внутрішні суперечності, анархія й руїна. У 1659 p., сподіваючись, що авторитет роду Хмельницьких допоможе подолати ці негативні явища, промосковська старшина обирає гетьманом Юрія Хмельницького (1659—1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках старшинських угруповань. Користуючись цим, російські та польські війська, турецько-татарські орди безперешкодно грабували Україну.Переляканий погрозами князя Трубецького, який повернувся в Україну з новим російським військом, молодий Хмельницький повірив підробленому тексту  Переяславсько-московської угоди 1654 р. і 27 жовтня 1659 р. підписав новий і дуже невигідний варіант документа — так звані Переяславські статті. За ними не можна було без царської угоди обирати і звільняти гетьмана. У Київ, Ніжин, Переяслав і Умань допускалися московські воєводи з військовими загонами, постачання яких покладалося на населення. Заборонялися дипломатичні зносини з іншими державами, київський митрополит підпорядковувався московському патріархові. Україну було змушено зректися Білорусі. Вже на початку 1663 p., відчуваючи свою неспроможність, він удруге склав булаву і пішов у ченці. Гетьманом Правобережної України обрали П. Тетерю (1663— 1665 pp.), якого підтримували поляки. Лівобережжя під впливом Москви обрало гетьманом запорізького кошового І. Брюховецького (1663—1668 pp.), який вороже ставився до Польщі й орієнтувався на союз із Росією. Це був перший поділ України між Польщею і Росією, що започаткував розкол України, поділ її на сфери впливу — польську і московську. Тому, щоб завоювати до себе прихильність московського царя, Брюховецький, перший з українських гетьманів, восени 1665 р. поїхав до Москви "побачити пресвітлі очі государя". За відданість цареві він одержав титул боярина, численні земельні володіння і "московську дівку" за дружину. У 1665 р. він підписав московські угоди, які звели до мінімуму автономію України. За нею всі податки населення тепер надходили до царської скарбниці, вибори гетьмана мали відбуватися при царському делегаті, а обраний гетьман мав приїздити в Москву на поклін до царя. У відносини з іншими державами гетьман міг вступати тільки з дозволу Москви. Під безпосереднє правління московських воєвод було поставлено, окрім Києва, всі важливі міста України. На київську митрополію мав прийти московський ставленець. Московський договір Брюховецького виявився важким ударом для української державності. Ілюзорними ставала адміністративна і фінансова самостійність України. Чинними залишалися лише козацькі станові права і привілеї. Тому в Україні почало ширитися загальне невдоволення політикою Брюховецького і московськими порядками. Гетьман відразу втратив популярність серед народних мас. На нього чекав вибух народної бурі, який позбавив його гетьманської булави і життя. 7 червня 1668 р. в с. Будищі на Полтавщині Брюховецького вбив розгніваний натовп.

Після Тетері гетьманами Правобережної України були Степан Опара (1665 p.), Петро Дорошенко (1665—1676 pp.), Михайло Ханенко (1669—1674 pp.) та ін., які боролися за Україну то під прапором Туреччини, то під штандартами Польщі і які, однак, не змогли довести свої наміри до кінця. Серед них виділявся гетьман П. Дорошенко, котрий поставив громадські інтереси над особистими й героїчно йшов до високої мети: звільнити Правобережну Україну з-під влади Польщі, укласти союз з Кримом і Туреччиною і йти на Лівобережжя, щоб об'єднати всю Україну і зробити її незалежною.

Проте Польща, виснажена тривалою війною, змушена була терміново укласти мир з Росією, що й було зроблено в Андрусові у січні 1667 р. Без українських представників Україну поділили на дві частини. Лівобережна Україна залишалася під Росією, Правобережна переходила до Польщі. Запорізька Січ потрапила в спільне володіння двох держав. Із цього часу суспільно-політичний розвиток цих частин України протікав окремо. Це спричинило величезні труднощі на шляху консолідації українських земель у межах незалежної національної держави. На тривалий час загальмувався й деформувався процес розвитку української нації, її свідомості, мови, культури.

На Лівобережжі України, яка перебувала в орбіті впливу Москви, після І. Брюховецького гетьманами були Дем'ян Многогрішний (1668—1672), Іван Самойлович (1672—1687 pp.). За їхнього правління Лівобережжя зазнало як відносної автономії, так і чимало руйнівних конфліктів, причиною яких були, головним чином, сутички між старшинською верхівкою. Пристосовуючись до обставин і не змінюючи їх, старшина намагалась підтримати задовільні стосунки із царем і зміцнити свої соціально-економічні привілеї за рахунок простого козацтва та селян. Окремі дипломатичні та воєнні успіхи, досягнуті за гетьманства І. Виговського і П. Дорошенка, не було розвинуто через чвари серед старшини, яка свої інтереси ставила вище за державні. Розчарувавшись у пропольській і протурецькій політиці, вона шукала зв'язків з Москвою. Згоди царя на автономію України намагалися досягти гетьмани Д. Многогрішний та І. Саймойлович. Другий мріяв навіть про досягнення якнайбільшої самостійності України. Проте обидва гетьмана та їхні родини стали жертвами московської політики, їх було арештовано і заслано до Сибіру. І як підсумок, за доби Руїни новонароджена в Україні козацька держава значно послабла. З могутньої войовничої сили при Б. Хмельницькому через 20 років після його смерті вона перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів.

 

 


18.06.2017; 19:01
хиты: 129
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь