20. Магдебурзьке право в Україні.

        Мешканці українських міст, це близько 1-1,5% усього населення, також сформувалися в окрему спільність. Із зростанням їхньої чисельності та впевненості в собі польські королі та великі князі литовські надавали великим містам високо ціноване М. п.. Створене на зразок управління німецького міста Магдебурга й принесене в Україну через Польщу, це право передбачало надання містам самоврядування. Відповідно до цього права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали М. право від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше М. п. було надано містам Закарпатської України, яка на той час входила до складу Угорщини. З 1329 p. М. п. користувалися Хуст, Вишкове, Тячів. Згодом М. п. отримали Сянок (1339), Львів (1356), Кам’янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Кременець (1438), Житомир (1444), Мукачеве (1445), Київ (1494-1497).              До 2ї категорії належали міста, які отримали М. п. від їх власників. Так, князі Вишневецькі в 16 ст. дарували М. п. містам Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам.                  До 3ї категорії належали міста, яким М. п. було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. 1752 p. М. п. було дароване гетьманом К. Розумовським Полтаві. 1758 р. - Новгороду-Сіверському. До кін. 18 ст. М. п. одержали майже всі міста Лівобережної Укр.. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст Укр. на самоврядування, які вони отримали ще від Р.П,.               За рівнем самовряд. міста України поділялися на магістратські (привілейовані) та ратушні. Магістратське самовряд. відрізнялося більшою самостійністю - уся повнота влади належала магістратові. Очолював міську владу війт, який затверджувався королем. За доби Гетьманщини війт затверджувався спочатку гетьманом, а потім генеральною військовою канцелярією. У руках війта зосереджувалося управління містом. Він разом з населенням міста обирав раду, до якої входило від 6 до 24 радців. Разом з війтом бурмістри розглядали як судові, так і адміністративні справи.         Суд. орган - лава, до її складу входили війт (голова) і 7 лавників (присяжних). Суд. процес був усним, гласним та змагальним, виключно на засадах М. п.          Жителі міст з М. п. були юридично вільними. Вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Жителі міст одержували ряд привілеїв. Одним з важливих привілеїв було право «складу»: купці, котрі привозили товари до міста, повинні були продавати їх тільки в цьому місті й лише оптом. Роздрібна купівля-продаж була монополією місцевих купців. Ярмарки й торги, які влаштовувались у містах, сприяли їх економічному розвитку, збагаченню міських жителів. Кількість ярмарків, які мало право проводити місто, зазначалась у грамотах на самоврядування. Так, Чернігів мав право на 3 ярмарки щороку.         Основними джерелами М. п., у містах України, були збірники міського права польських юристів Б. Троїцького (починаючи з 1366) та П. Щербича (1381), збірник хелминського права П. Кушевича (1623), а також т. зв. підручні правні книги, складені юристами Гетьманщини («Короткий покажчик магдебурзького права по книзі «Порядку», «Коротенькі витяги з книги «Порядку» та ін.). Для потреб кодифікації укр. права, зокрема при підготовці відомого зводу «Права, за якими судиться малоросійський народ», було перекладено з латинської та польської мов праці іноземних юристів. 1831 р. в Російській імперії вийшов імператорський указ, який скасував дію М. п.. Ще кілька років М. п. протрималося в Києві, але було скасоване окремим указом 1834 р. У містах Зх. Укр., які після 1го поділу Польщі (1772) відійшли до Австрії, М. п. було ліквідоване до кін. 18 ст.