Внутрішні. Литва. постійна боротьба за великокнязівський престол. Польща. Польські пани давно вже прагнули до того, щоб тісніше з’єднати Литву з Польщею. Поляки не мали права ні купувати земель в Литовській державі, ні обіймати державні посади. Їх вабила багата Україна. Польща прагнула скористатися послабленням Великого князівства Литовського, щоб втілити в життя свої плани просування на Схід. У цьому надзвичайно була зацікавлена польська шляхта, яка із втягненням у товарно-грошові відносини потребувала нових орних земель і залежних селян
Зовнішні. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558–1583 років, спустошливі напади татар, прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою. 24 травня 1569 року вони склали присягу Короні Польській. Слідом було оголошено про приєднання до Польського королівства Київського і Брацлавського воєводств. 28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія. 1 липня 1569 року посли Великого князівства Литовського та окремо депутати польського сейму підписали акт про унію.
Умови.Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони).
Українські землі були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзьке, Руське(з центром у Львові), Волинське(з центром у Луцьку) та Київське воєводства.
