Існує точка зору, згідно з якою початок кінця американської глобальної гегемонії було покладено з введенням євро і поглибленням європейської інтеграції. Відповідно до неї, першим провідником ідеї багатополярності став Євросоюз. Західна Європа, ведена Німеччиною, після розпаду СРСР більш не бажає слідувати курсом США і діє на глобальній арені все більш самостійно, хоча і продовжує зберігати з США тісні союзницькі відносини. Отже, першим регіоном світу, фактично запустив процес творення багатополярності, стала єдина Європа. Другим за значимістю центром багатополярного світу став Китай, друге місце якого в цьому процесі, втім, вельми умовно. Ще порівняно недавно Китай сприймався як відсталий гігант, аграрна країна, яка не має серйозного військово-політичного потенціалу, і що стоїть особняком навіть від свого старшого соціалістичного брата - СРСР. Нещодавно експерти Конгресу США виступили з доповіддю, згідно з яким нинішній рівень військово-технологічного розвитку Китаю робить можливим його успішне протистояння будь-якому супротивникові. НВАК має достатній потенціал для здійснення контролю і успішного ведення бойових дій не тільки в морських районах, що безпосередньо прилягають до свого узбережжю, а й в тих районах Тихого океану, де до цього гегемонія ВМС США не підлягала жодному сумніву. Військово-морські «руки» Китаю вже дотягуються до острова Гуам - стратегічно важливою бази США, що дозволяла їм одноосібно контролювати більшу частину Тихоокеанського регіону.
Можна щось стверджувати про потуги Росії на свою провідну роль у багатополярності, послуговуючись розвинутою системою шпигунів, та пригодованих кремлелм політиків, та брякаючи радянською зброєю, проте, її економічне відставання та сировинний характер економіки не дають жодного шансу на те, щоб бути одним із лідерів, проте, потенціалу для постійного розхитування спокою у світі – більше чим достатньо.
Головним викликом багатополярності є те, що не буди сторони, яка здатна вирішити глобальні конфліктні питання, о неминуче призведе до глобальної війни, як це було в першій половині 20 століття. Це – єдина слабкість багатополярності.
93.-
