На початку ХХI століття роль і значення військової політики США істотно зросли. Це обумовлено, перш за все, трагічними подіями 11 вересня 2001 року. Саме це стало причиною проведення військових кампаній в Афганістані, Іраку, а на початку 2011 р і в Лівії. Забезпечення внутрішньої безпеки стало однією з головних завдань Збройних сил США, що перетворило майже всю зовнішню політику США у військову, проведену під гаслом: «Хто не з нами, той проти нас». Військова американська політика на Близькому Сході зіткнулася з серйозними проблемами. Спроби насадити в регіоні демократію за американським зразком, вжиті при адміністрації Дж. Буша-мол., закінчилися провалом. У цих умовах новий президент США Б. Обама був змушений переглянути американську військову стратегію в даному регіоні. Була зроблена ставка не на прозахідних лібералів, а на традиційних носіїв влади в особі племінних старійшин і «польових командирів». Сьогодні виникає питання про лояльность до США близькосхідних проамериканських автократів в умовах т. зв. «Арабської весни». Існують 2 різні версії політичної діяльності США на Бл. Сході:Проамериканська. Політичне керівництво Сполучених Штатів раніше за всіх усвідомлювало, що проблеми в арабському світі неминуче приведуть до соціальних революцій, краху васальних правителів, і вирішили самі очолити народні рухи. США свідомо пішли на загострення, щоб замість підконтрольного Бл. Сходу, після короткої кризи отримати ще більш підконтрольний, але стабільнио демократичний регіон.Антиамериканська. За цією версією все, що відбувається на Близькому Сході розглядається як продовження американської політики «кольорових переворотів», спрямованої на створення національних держав. Мета – засвідчена лояльність регіональних керівників для контролю трубопроводів і безперешкодного перекачування нафти і газу в правильних напрямках.
