На міжнародній арені НДР знаходилась у відносній ізоляції: вона мала дипломатичні відносини лише із соціалістичними країнами. «Нова східна політика», започаткована канцлером ФРН В. Брандтом, викликала серйозні розбіжності в керівництві НДР. Одні вважали, що нормалізація відносин з ФРН дасть можливість закріпити існування НДР і допоможе вийти з міжнародної ізоляції. Об’єднання Німеччини вони вважали справою далекого майбутнього і відносини з ФРН потрібно будувати як і з будь-якою іншою державою. Інші вважали, що визнати ФРН можна лише за умови її виходу з НАТО. Під тиском Москви було прийнято першу точку зору, а її активний прихильник Еріх Хонеккер став новим лідером СЄПН і НДР. У 1972 р. було підписано договір про основи взаємовідносин між двома німецькими державами. У внутрішній політиці Е. Хонеккер пішов шляхом копіювання радянської моделі розвитку. На початку 1970-х рр. шляхом викупу було ліквідовано всі приватні підприємства. Ремісничі майстерні та дрібні торговці ,були об’єднані в комбінати на правах кооперативів. Основні елементи господарчої реформи 1960-х рр. було ліквідовано. Відбулося посилення політичного контролю над суспільством, який здійснювало Міністерство державної безпеки (МДБ, «іптазі»). На 16,6 млн осіб населення у міністерстві працювало 85 тис. штатних і 109 тис. позаштатних співробітників. Майже на всіх мешканців НДР було заведено досьє. МДБ досягло значних усціхів у боротьбі з інакомисленням у НДР. Активізувалася діяльність розвідки НДР: її агентами були особистий секретар В. Брандта та деякі інші посадові особи в ФРН. Розвідка мала також широкі зв’язки з різними міжнародними терористичними організаціями. Неосталінізм у НДР, як і в інших східноєвропейських країнах, швидко призвів до економічної стагнації, зовнішньої заборгованості, соціальних проблем і, відповідно, до зростання невдоволення. Посилення контролю призвело до масової втечі населення у ФРН. У відповідь уряд дав наказ розстрілювати всіх, хто прагне перейти кордон. Це дало можливість на певний час припинити втечу громадян.Зміни в країнах Східної Європи в 1980-х рр. дали новий поштовх до втечі у ФРН. Громадяни НДР використовували для цього відкритість кордону між Угорщиною та Австрією. 1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Перебудова в СРСР викликала в керівництва НДР майже відкрите невдоволення: воно прагнуло зробити все, аби зменшити її вплив. Але населення її підтримало. Приїзд М. Горбачова на святкування 40-річчя НДР у жовтні 1989 р. вилився у масовий рух за оновлення. Придушити ці виступи силою було вже неможливо.
10 жовтня 1989 р. керівництво СЄПН звернулося до Населення з пропозицією провести референдум про майбутнє соціалізму на німецькій землі.
18-жовтня' Е. Хонеккер подав у відставку. Це стало сигналом до розгортання масових демонстрацій, створення нових політичних партій. Усім громадянам було надано право вільного виїзду з країни. Далі події розгорталися доволі стрімко. 4 листопада 1989 р. у Берліні відбулася 500-тисячна демонстрація. 7 листопада уряд, а 8 листопада керівництво партії на чолі з Е. Еренцем пішли у відставку. 9 листопада було зруйновано Берлінський мур. 13 листопада в країні було створено новий уряд на чолі з X. Модровим. 2 грудня з Конституції було вилучено статтю про провідну роль робітничого класу і його партії в житті суспільства. Увесь склад ЦК СЄПН подав у відставку, а Е. Хонеккер та інші колишні керівники були виключені зі складу СЄПН, яку було перейменовано у Партію демократичного соціалізму. У березні 1990 р. в країні відбулися перші вільні вибори. НДР отримала шанс розвиватися демократичним шляхом.
