У 1950-і роки в країнах Східної Європи почала наростати нестабільність, зумовлена погіршенням економічної ситуації, та «відлигою» в СРСР, важливим дестабілізуючим чинником в країнах соцтабору стали економічні успіхи країн Західної Європи. Найсуттєвіше криза проявлялась в Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до антикомуністичної революції.
1 листопада 1956 р. лідер революції І. Надь сформував коаліційний уряд, який проголосив нейтралітет Угорщини та її вихід з ОВД і оголосив прозахідний курс. У відповідь СРСР увів війська в Будапешт та жорстоко придушив угорців, жертвами радянської агресії стало близько 50 тисяч.
Революція в Угорщині стала серйозним викликом для усіх країн соцтабору, адже вони також могли зазнати агресії зі сторони СРСР, тому уряди цих країн мусіли проводити досить обережно політику, яка була спрямована на консервування режиму.
Але це все ж не усунуло суперечливих тенденцій економічного та політичного розвитку Чехословаччини. В 1968 р. у відставку було відправлено керівника ЧСР А. Новотного, до влади прийшов демократично налаштований А. Дубчек. Нове керівництво розпочало лібералізацію та будівництво «соціалізму з людським обличчям», суть якого полягала у поєднанні соціалістичного суспільства з елементами ринкової економіки, плюралізмом та демократичними інститутами. Варто зазначити про масову підтримку чехословацьким суспільством нових заходів КПЧ, розпочалась «Празька весна». Яка не могла не викликати занепокоєння у Кремля, яке ініціювало введення сил ОВД в Чехословаччину та усунення Дубчека від влади, його замінили Г. Гусаком, який провадив політику на збереження соціалістичного устрою.
Після придушення «Празької весни» розпочалось посилення тоталітарних режимів в Центрально-Східній Європі, активізувався дисидентський рух, який вимагав демократизації та лібералізації суспільно-політичного життя. «Оксамитові» революції та трансформації посткомуністичного суспільства. Криза, яка охопила країни соцтабору наприкінці 80-х рр. проявилася в економічній, політичній, ідеологічній та моральній сферах. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, недосконалість адміністративно-командних принципів управління та небажання більшості населення жити за авторитарного режиму – все це створило виникнення революційної ситуації. Важливим каталізатором цих процесів було послаблення лідера соцтабору – СРСР, який після приходу М. Горбачова до влади започаткував «нове мислення» та розпочав курс на деескалацію конфлікту з Заходом, водночас послабився тиск на колишніх сателітів. Зміни в СРСР з піднесенням були сприйняті в Угорщині, Польщі, Югославії, де розпочалася реформування нової політичної системи. Проте в Румунії, НДР, Болгарії консервативно-бюрократичні сили та лідери цих країни негативно ставились до політики Горбачова, вбачаючи в ній можливість втрати свого монопольного права на владу. Важливим чинником був національний, його прояви були відмінними в різних країнах і залежали від національних традицій.
Події 1989 – 1990 рр. за своїм характером були революційними, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні. Форми та методи демократичних революцій були різними – від «оксамитової» революції, тобто мирної до кривавих зіткнень у Румунії, що призвели до численних жертв.
У кожній країні революційні події мали свою специфіку.
Польща. У ПНР поворотним моментом у протистоянні опозиції з владою стало проведення «круглого столу» у лютому – квітні 1983 р. Лідером опозиції виступив Лех Валенса, що очолював робітничий союз «Солідарність». У ході засідань «круглого столу» була досягнута угода про визнання за опозицією права на відкриту діяльність, легалізацію «Солідарності», про реформу парламенту та виборчого закону.
На виборах 1989 р. «Солідарність» здобула абсолютну перемогу, Польська об’єднана робітнича партія зазнала поразки., у січні 1989 р. вона трансформувалась у Соціал-демократію Республіки Польща та стала на засади демократії. А Лех Валенса став президентом країни, Польща розпочала побудову демократичної держави з ринковою економікою.
Чехословаччина. Після «Празької весни» у Чехословаччині посилювалася реакція. Як наслідок, активізувався опозиційний дисидентський рух. 1 вересня 1977 р. група діячів науки і культури виступила з відозвою, у якій розкрила основний зміст і головні вимоги демократичного суспільства, так звана «Хартія-77». Лідером чеського дисидентського руху був Вацлав Гавел, тричі засуджений.
Революційні події розпочалися з придушення міліцією студентської демонстрації 17 листопада 1989 р. Наступного дня було створено Громадянський форму – патріотичний, демократичний фронт, який об’єднав противників комуністичного режиму. Революція відбувалась виключно мирним шляхом. Наприкінці листопада 1989 р. Федеральні збори скасували монопольну роль КПЧ, а 29 грудня 1989 р. президентом було обрано Вацлава Гавела.
Угорщина. Характер революції в Угорщині був мирним. Конференція угорської соціалістичної робітничої партії ухвалила програму стабілізації економіки та скорочення зовнішньої заборгованості. У країні поширювалася гласність, почали виникати нові партії та організації.
Влітку 1989 р. розпочалися перемовини між УСРП, громадськими організаціями та опозиційними партіями, було досягнуто консенсусу, щодо необхідності багатопартійності. Згодом парламент прийняв закони, які забезпечували дотримання вільного волевиявлення громадян на виборах, а 23 жовтня 1989 р. Державні збори Угорщини ухвалили зміни до конституції, держава стала називатись – Угорською Республікою. 25 березня 1990 р. відбулись вільні парламентські вибори, розпочалась лібералізація суспільно-політичного та економічного життя.
Болгарія. Особливістю суспільно-політичного розвитку Болгарії був чітко виражений авторитарний характер управління, тривалий час Болгарію очолював Тодор Живков.
Каталізатором революційного вибуху стало погіршення економічного становища країни. Член політбюро ЦК БКП, міністр закордонних справ П. Младенов 24 жовтня 1989 р. надіслав листа Живкову з протестом проти його методів та принципів управління. 10 листопада під тиском ЦК БКП Тодор Живков подав у відставку. Згодом БКП трансформувалась в Болгарську соціалістичну партію. Першим всенародно обраним президентом став Желєв у 1992 р., в країні розпочалась лібералізація та перехід до ринкової економіки.
Румунія. Протягом другої половини ХХ ст. в Румунії сформувався тоталітарний режим Ніколає Чаушеску, який разом зі своїм оточенням грабували країну, доводячи населення до зубожіння. З опозицією було повністю покінчено.
Ключовою подією революції стали крив ваві зіткнення 16 – 17 травні 1989 р., коли загинуло понад 100 осіб, та 200 було поранено. Це збурило всю країну, народ масово піднявся на антиурядові протести. Загострення політичної ситуації змусило Чаушеску разом з дружиною покинути столицю, 25 грудня його було впіймано та засуджено до розстрілу разом з дружино. Єленою.
Декретом ради Фронту національного порятунку від 29 травня 1990 р. Соціалістична Республіка Румунія отримала назву Румунія.
