Становлення політики розрядки в Європі багато в чому пов'язане з «новою сх політикою» ФРН, яку почала проводити коаліція партій, що здобула в 1969 р. перемогу на виборах до бундестагу. Очолив коаліцію лідер Соціал-демократичної партії Німеччини В. Брандт. «НСП» мала на меті перегляд старих позицій і перехід до курсу на домовленості із СРСР та іншими соціалістичними сусідами, на визнання кордонів та повоєнних реалій. У річищі «нової сх політики» з грудня 1969 р. до серпня 1970 р. проходили переговори між ФРН і СРСР, які завершилися підписанням 7 серпня 1970 р. Московського договору, що став конкретною реалізацією нового курсу ФРН. Важливе положення зафіксувала ст. З, де було визнано, що «мир в Європі можна зберегти тільки в тому випадку, якщо ніхто не зазіхатиме на сучасні кордони». Далі йшлося про відмову від територ претензій, від спроб вирішувати спори немирними засобами. Все це якнайкраще влаштовувало СРСР, бо означало примирення ФРН із розколом Німеч, з існуванням НДР. Принципове значення для розрядки міжнар напруженості в Європі мала «Домовл про наміри сторін». Згідно з «Домовл», ФРНзобов'язалася поважати держ цілісність і самостійність НДР і укласти з НДР міждерж договір. «Домовленість» передбачала, що згодом ФРН укладе аналогічні за політичним змістом Московському договори із сусідніми країнами — Польщею і Чехословаччиною, з якими існували прикордонні проблеми, а також з Угорщиною й Болгарією. З вересня 1971 р. СРСР, Великобританія, США та Франція підписали чотиристоронню угоду про Західний Берлін. Згідно з угодою західні держави зберігали право тримати в Захід¬ному Берліні свої військові контингенти й використову¬вати всі транспортні шляхи з ФРН до Західного Берліна. За¬хідний Берлін зберігав свій статус і не визнавався складо¬вою частиною ФРН.
Наступним етапом розрядки в Європі стала нормалізація відносин між ФРН і НДР. 21 грудня 1971р.був підписаний договір про основи відносин між НДР і ФРН. Сторони встановили міждержавні відносини, ФРН відмовилася від спроб представляти в міжнарод¬них відносинах «східну Німеччину». Як непринципову поступку ФРН з боку НДР можна розцінювати рішення обмінятися не посольствами, а постійними представництвами, що трохи пом'якшувало для ФРН визнання НДР окремою державою.
18 вересня 1973р. НДР і ФРН стали членами ООН. Досить несподівано виявилися складними переговори ФРН із Чехословаччиною про нормалізацію відносин. У московській «Домовленості» ФРН виявила готовність визнати Мюнхенський договір між фашистською Німеччиною і Чехословач 1938 р. «недійсним із самого початку». Однак під час переговорів ФРН і Чехословачвиявилося, що таке формулювання може, зокрема, викликати претензії колишніх мешканців районів Чехословач, що відійшли до Німеч за Мюнхенським дог, до урядів ФРН і ЧССР. У 1973 р. були нормалізовані відносини між ФРН і Угорщ та Болгар, які не мали суттєвих післявоєнних проблем у відносинах з ФРН, але чекали завершпереговорів ФРН із ЧССР (Румунія і Югославія нормалізували відносини з ФРН ще до 1970 р.). Деякі західні опоненти В. Брандта розцінили «нову схполітику» ФРН як примирення з Берлін муром і неприпустиму поступку СРСР, увічнення розколу Німечта Європи загалом. Наприк 80-х років мур був зруйнов, і невдовзі постала об'єдн Німеч.
