Після смерті Сталіна, вважаючи себе особою, яка може «розвивати далі марксизм», Мао Цзедун в 1958 p., розпочав «великий стрибок» – прискорену побудову комунізму шляхом створення «народних комун». Радянські «марксисти», преса КПРС розпочали непряму критику «відходу від марксизму». І вже зовсім ворожим актом розцінили китайські керівники відмову СРСР від даної Китаю у жовтні 1957 р. обіцянки допомогти Китаю оволодіти виготовленням атомної зброї: 20 черв. 1959 p. CPCP «дав зрозуміти», що не передасть Китаю відповідних матеріалів. СРСР рішуче став на бік Індії, коли в 1950 КНР ввів війська до Тибету. (12 вер. 1959 р. СРСР уклав з Індією угоду, за якою він надавав Індії для здійснення п’ятої індійської п’ятирічки кредит у 1,5 млрд рублів.) Такої великої суми КНР від СРСР ніколи не отримувала. Одним із факторів також мав персональний х-р: невизнання радянським керівництвом «величі» Мао Цзедуна, його претензій на роль першої особи в комуністичному світі, «образлива поведінка» Хрущова щодо Мао і КНР. В липні 1960 р. Москва відізвала з КНР радянських фахівців. В листопаді 1960 в Москві відбувалась Нарада 81 комуністичних і робітничих партій. На XXII з’їзді КПРС (17–31 жовтня 1961 p.), де була й делегація від КПК, було зрозуміло, що КПРС і КПК – не друзі, а противники: КПРС звинувачувала КПК у відході від марксизму у бік догматизму, а КПК обвинувачувала радянську компартію в ревізіонізмі. На 1962 р. всі види контактів між двома державами – економічні, торговельні, культурні, наукові і тим більше політичні — перервались. Взаємні звинувачення висловлювались відкрито. Мао Цзедун перекладав на СРСР відповідальність за тяжке становище в китайській економіці, за привласнення Москвою китайських територій, тощо. Почались прикордонні збройні інциденти.
