14 травня 1955 року представники Радянського Союзу, Болгарії, Албанії, Угорщини, НДР, Польщі та Чехословаччини зібралися у Варшаві на нараду з питань збереження миру і безпеки в Європі, на якому в якості спостерігача був присутній представник КНР. Тут ними був підписаний Договір про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу. Договір передбачав створення військово-політичного оборонного союзу, проведення взаємних консультацій з військово-політичних питань, розвиток економічних і культурних зв'язків на засадах поваги до незалежності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи один одного. Військово-політичному об’єднанню на заході Європи стало протистояти військово-політичне об’єднання на сході. Відповідно до Варшавського договору були створені спільні збройні сили (ОЗС) країн-учасниць і об’єднане командування цими силами. Для проведення консультацій і розгляду питань, що виникали у зв'язку з реалізацією договору, був утворений політичний консультативний комітет (ПКК), в якому кожна держава була представлена членом уряду або іншим спеціально призначеним представником. Головнокомандувачем ОЗС було вирішено зробити воєначальника з СРСР. Першим цей пост зайняв маршал Радянського Союзу Й. С. Конєв. Його заступниками стали міністри оборони та інші військові керівники всіх країн-членів ОВД. Варшавський договір носив характер регіональної угоди про самооборону відповідно до статті 52 Статуту ООН. Він продовжувався двічі — у 1975 і 1985 рр.
