Корея з 1910 р. була захоплена Японією, і японське панування там було жорстким. На Ялтинській і Потсдамській конференціях при обговоренні питання про визволення Кореї було домовлено, що радянська сторона займає північну частину Кореї, американська – південну частину, а лінією розмежування буде 38 паралель. 38 паралель була тимчасовою демаркаційною лінією, а доля Кореї мала вирішуватись після війни. 10 травня 1948 р. в Південній Кореї були проведені вибори в парламент, на їх базі був сформований уряд на чолі з Лі Син Маном, який вважався найбільш проамериканськи налаштованим і 15 серпня 1948 р. Південна Корея була проголошена Корейською Республікою. У відповідь на це в Північній Кореї в серпні 1948 р. було проголошено проведення всекорейських виборів до Верховних народних зборів Кореї. В них брали участь виборці з Північної та Південної Кореї. Цей орган 9 вересня 1948 року сформував уряд на чолі з лідером компартії Кореї Кім Ір Сеном. 9 вересня 1948 р. стало днем проголошення Корейської Народно-Демократичної республіки (КНДР). Отже, на осінь 1948 р. на Корейському півострові з’явились дві корейські держави-антиподи: на півдні капіталістична Корейська республіка з столицею Сеул, і на півночі соціалістична Корейська Народно-Демократична Республіка з столицею Пхеньян. Кордоном між ними стала 38 паралель. КНДР надихнулася прикладом сусіднього Китаю, де комуністична влада була встановлена шляхом перемоги у громадянській війні, породивши ідею за допомогою досить сильної північно-корейської армії, озброєної радянською зброєю, напасти на Південну Корею, де ще майже не було збройних сил, і діючи швидко і рішуче, вирішити це завдання. 25 червня 1950 р. війська КНДР напали на Корейську республіку і, користуючись слабким опором, стали швидко просуватись на південь Сеул був захоплений за три дні, на 13 вересня північнокорейські війська зайняли 95% території Кореї з 97% населення півострова. 26 червня скликана Рада Безпеки визнала КНДР агресором і зажадала виведення її військ на північ від 38 паралелі, а 27 червня США, домоглися рішення Ради Безпеки про застосування проти КНДР військових санкцій. Сили ОНН складали 15 дивізій, які репрезентували 15 держав, а складались головним чином з американських збройних сил і діяли під командуванням генерала Макартура. І хоч Радянський Союз надіслав на допомогу КНДР відбірну авіаційну дивізію під командуванням генерала Кожедуба і радянські аси діяли вдало, американці тіснили північнокорейські війська на північ і на 1 жовтня 1950 р. вийшли на межу 38 паралелі. Коли оонівські війська вийшли вже на корейсько-китайський кордон, де Корею від Китаю відділяла річка Ялу, то 16 жовтня 1950 р. з Китаю, форсуючи Ялу, на територію Кореї линули китайських дивізій. І ситуація на фронті в Кореї змінилась: за кілька днів, починаючи з 25 жовтня, сили ООН стали швидко відступати, аби не потрапити в оточення. 4 січня 1951 р. «китайські добровольці» взяли Сеул. Гарячі голови в США радили президенту Трумену застосувати атомну бомбу. На щастя, Трумену вистачило розуму не піти на це. В січні 1951 р. конференція Британської Співдружності в Лондоні висунула план врегулювання корейського питання: припинити вогонь в Кореї, скликати конференцію великих держав для обговорення і вирішення проблеми Кореї, Тайваню, прийняття КНР до ООН. Проте на початку 1951 р. становище в Кореї знову змінилось на користь сил ООН: Макартур висадив на півночі Кореї, в тилу китайських сил, великий десант, який створив серйозну загрозу військам Китаю. І той змушений був припинити наступ і перекинути війська на північ для ліквідації загрози, яка там виникла. Війна тривала. Жодна зі сторін союзників обох Корей не були зацікавлені у продовженні війни. Мирні переговори розпочались 10 липня в Кесоні, проходили тяжко і перервались через те, що 10 вересня літаки США бомбардували Кесон. Поновились переговори 21 жовтня у Панминчжоні. Так минув рік 1952, розпочався 1953. Нарешті, 27 липня 1953 р. перемир’я у Панминчжоні було підписано на умовах територіального статус-кво – 38 паралель. Війна, яка тривала понад три роки, припинилась. Вона дорого коштувала всім учасникам, особливо постраждав наро Кореї – крім величезних руйнувань чотири мільйони корейців було вбито, поранено і пропали безвісти. КНР втратила один мільйон військовослужбовців. Американці втратили 54 тис. убитими, 100 тис. пораненими, всі їх полонені льотчики загинули в радянських таборах.
