Якщо тобі попалось це питання – я щиро тобі співчуваю, але спробуй налити побільше води – а раптом проканає?
В основному, Зх. Історіографія цього періоду крутиться навколо 2х гігантів: Г. Кіссінджер і З. Бжезінський, які мають зовсім різні погляди на міжнародну політику.
Кіссінджер – в 1973-77 – держсекретар США і один із творців зн. політики Штатів. Прихильник концепції Реалполітік, що означає керування в зовнішній політиці наявними факторами і обставинами і відмова від жорсткого слідування будь-яким ідеологічним доктринам чи керування при здійсненні зовн. політики морально-етичними нормами.
Основні праці: «Ядерна зброя та зовнішня політика» (1957), «Американська зовнішня політика: Три есе» (1969), «Дипломатія» (1994), «Чи потрібна Америці Дипломатія? До питання дипломатії в 21 столітті» (2001), «Світовий порядок» (2014), та інші.
Бжезінський – в 1977-81 – радник президента США з Національної Безпеки. Представник школи реалізму, яка постулює, що світ завжди є полем конфлікту між суб*єктами міжнародного права, які переслідують власні інтереси, основний з яких – встановлення власної гегемонії заради гарантії власної безпеки.
Основні праці: «Постійна чистка: політика радянського тоталітаризму» (1956), «Радянський блок: єдність і конфлікт» (1967), «Ведикий провал: Народження та смерть комунізму в 20 столітті» (1993), «Велика Шахівниця» (1997), та інші.
