Найважливішим серед пізнавальних процесів є сприйняття - наочно- ' образне, просторово-часове відбиття у свідомості людини предмета, ( явища, яке базується на різних відчуттях (колір, звуки, запахи, форма, обсяг та інші), розумінні предмета чи осмисленні його на основі попереднього досвіду (далекість, швидкість, напрямок руху, тривалість процесів й інші властивості). Цей синтез виступає у вигляді образа даного предмета (явища, процесу), що складається в процесі активного його відображення.
В навчанні історії провідними аналізаторами процесу сприйняття виступають зоровий і слуховий.
Характерно, що за одних і тих самих умов навчання учні по-різному відтворюють історичну інформацію, виявляючи різні типи сприйняття. Так, наприклад, у розповіді вчителя чи на малюнку одні учні швидко виокремлюють деталі, уточнюють подробиці, але не в змозі підхопити історичний факт цілісно, побачити в ньому головне, пояснити його. їм притаманний аналітичний тип сприйняття. Інші діти, навпаки, мають схильність до узагальненого сприйняття явищ, легко відтворюють цілісний образ, виділяють головні риси історичних фактів, але не надають уваги деталям, специфічним атрибутам. Це синтетичний тип сприйняття. Якщо школяреві, слухаючи розповідь учителя, не вдається одночасно аналізувати її й формулювати теоретичні висновки, то, можливо, причина поверхневого переказу в емоційному типі сприйняття. Найбільш продуктивним є аналітико-синтетичний тип сприйняття, який можна формувати на уроках історії за допомогою спеціально підібраних завдань, а переконати в його корисності прикладами історичних діячів - учених і політиків -«геніїв цілого і деталей».
Уява - складний психічний процес, що полягає у створенні нових образів на основі минулих уявлень і знань. Уява буває трьох видів: репродуктивна (відтворююча), творча і фантастична. У вивченні минулого особливого значення набуває здатність школярів на основі опису в підручнику, розповіді вчителя чи картини уявити собі історичні предмети, обстановку, місце чи дії учасників подій, тобто здатність до репродуктивної уяви. Не меншу цінність має здатність до творчої уяви: реконструювати історичний факт на основі фрагмента археологічної пам'ятки, уривка драматичної розмови, яскравої метафори і т. п.
Пам'ять можна охарактеризувати як психофізіологічний процес, що виконує функції запам'ятовування, зберігання, впізнавання і відтворення раніше сприйнятого матеріалу.
За часом збереження матеріалу пам'ять, як відомо, поділяється на короткочасну оперативну і довгострокову.
Мислення є вищим пізнавальним процесом і формою творчого відображення людиною дійсності, що породжує такий результат, якого на даний момент часу не існує ані в самій дійсності, ані у суб'єкта. Мислення людини також можна розуміти як творче перетворення наявних у пам'яті уявлень і образів. У психології виділяють основні види мислення: теоретичне образне, теоретичне понятійне, наочно-образне і наочно-діюче.
Способи мислення, у свою чергу, поділяються на критичний і творчий.
Аналізуючи , пізнавальну діяльність школярів з навчальним історичним матеріалом, педагоги і психологи прийшли до висновку, що в її основі лежать загальні прийоми мислення: аналіз, синтез, порівняння й ін. Проте вони мають бути доповнені спеціальними прийомами мислення, які людина застосовує, опрацьовуючи саме історичну інформацію: встановлення причинно-наслідкових, хронологічних і просторових зв'язків між історичними фактами, явищами, процесами, загальних і часткових закономірностей, тенденцій суспільного розвитку, його періодизації, визначення історичних уроків; оцінка значущості події, явища, процесу тощо.
Однак і спеціальні прийоми мислення неможливі без формування операцій загального мислення. Таким чином, доцільно говорити про історичне мислення школярів, але не відривати його від загального мислення і вирішувати завдання розвитку учнів у навчанні історії комплексно, в органічному зв'язку загального і спеціального.
