Історичний образ - це почуттєво емоційний та раціонально логічний відбиток історичної дійсності у свідомості дитини, існуючий у вигляді уявлення про речі, людей, середовища, історичну подію. Учитель має відтворювати у навчанні декілька етапів формування історичного образу історичної події, явища, процесу: 1) актуалізація минулих слідів сприйняття подібної інформації у свідомості учня або минулого чуттєвого досвіду. На методичному рівні це означає, що до сприйняття нового учнів треба підготувати, оживляючи в пам'яті опорні («старі») образи та уявлення, які пов'язані з тими, що піддягають засвоєнню, шляхом бесіди, демон¬стрування наочності, читання тексту тощо; 2) надання інформації про історичний факт у вигляді яскравої роз¬повіді про зовнішню сторону протікання події, процесу. Така інформа¬ція може бути представлена у вигляді історичної пам'ятки (наприклад, предмета побуту конкретної епохи), малюнка, креслення, рольової сценки, що її розігрують учні, фрагмента тексту художньої літератури тощо. На цьому етапі учням має бути забезпечена можливість первин¬ного сприйняття факту в цілому; 3) поелементний розгляд створеного первинного образу, формуван¬ня окремих видів уявлень, відповідаючи за допомогою різних при¬йомів і засобів навчання на питання: скільки, хто, як, де, коли, яким чином; 4) перехід учнів до цілісного образу - картини історичного минуло¬го - явища, процесу, епохи - на основі сформованих окремих видів уяв¬лень. З цією метою учитель має повернутись до первинного джерела інформації (яке використовувалось на першому етапі) та з'ясувати, що змінилось в уявленнях учнів, за допомогою бесіди чи групового обговорення; 5) закріплення уявлення в пам'яті учнів шляхом надання їм можли¬вості екстеріоризації (виведення у зовнішній план, «матеріалізації») створеного образу. Для цього можна запропонувати два типи зав¬дань: на вербалізацію образу у вигляді опису, розповіді, характерис¬тики тощо або на малювання, макетування, ліплення образу тощо. Причому дітям бажано дати можливість вибору завдання відповідно до бажання та особливостей типу сприйняття. Приклади придумляйте різні, бо якщо будуть у всіх однакові, стане підозріло. Образ Тимоша і Юрія Хмельницьких. Образ Тиміша завжди яскравий, позитивний, а Юрія негативний і смутний. Хоча образ Тиміша теж має свої чорні плями. Тиміш повісив мачуху на воротях. Навесні 1651 року Тиміш Хмельницький зауважив пропажу певної суми грошей з гетьманського скарбу і написав про це батькові, – пише історик Юрій Мицик. – Пізніше було виявлено причетність до цієї крадіжки дружини гетьмана і факт її любовної зради. Вона зайшла у зв'язок з якимось чи то ключником, чи то годинникарем і вирішила втекти з коханцем, захопивши бочку з талярами та 1000 золотих червінців. До того ж були перехоплені листи Чаплинського, який підбивав її зарити скарби Богдана Хмельницького в землю, а самого гетьмана отруїти". Батько доручив Тимошеві розслідувати справу. Той, за свідченнями сучасників, звелів гетьманшу та її коханця роздягнути догола, зв'язати докупи й повісити на воротах Чигиринської фортеці. Тиміш бив свою дружину Розанду. Тогочасний найпопулярніший у Європі часопис «Gazette de France» у випуску від 15 листопада 1652 року інформував своїх читачів, що «відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дочку молдавського князя, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю». Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали також і весільні подарунки його тестя, про фантастичні багатства котрого в Європі складали цілі легенди. Юрій Хмельницький не був як всі думають безхребетною особою. Бути 4 рази обраним гетьманом, не кожному вдавалось. Так його використовували в своїх цілях сусіди, але він прекрасно розумів знаковість своєї особи, як сина Богдана Хмельницького, чим користувався, до того ж був освідчений, але як вважать просто дуже хворий. Не слабодухість і безхарактерність, а хвороба була причиною використання його сусідніми державами.
