Теорія– найвища форма узагальнення і систематизації знань. Під теорією розуміють систему основних ідей, положень, законів у тій чи іншій галузі знань, яка дає цілісне уявлення про закономірності та класифікацію.
Теорії – сукупність закономірностей в даній системі.
Під теорією також розуміють вчення про узагальнений досвід при формулюванні наукових принципів і методів, які дозволяють узагальнити, пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати дію на них різних факторів і запропонувати рекомендації з використання їх у практичній діяльності людей.
Складові елементи структури теорії:
Наукова концепція – система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною ідеєю.
Концептуальність – це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.
Принцип – це правило, що виникло в результаті об’єктивно осмисленого досвіду.
Поняття– це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також взаємозв’язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують су¬купність слів – термінів. Розкриття змісту поняття називають його визначенням.
Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.
Науковий факт – подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об’єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.
Постулат – твердження, яке при побудові наукової теорії приймають без доказів як вихідне. Незаперечна істина, що не потребує доведення; аксіома.
Правило – вимога для виконання якихось умов (норма поведінки) всіма учасниками якої-небудь дії (гри, правопису, судового процесу, організації, установи), за виконання якого передбачено заохочення, а за невиконання – покарання.