Життєвий рівеньУ другій половині 60-х — 70-х рр. швидко збільшувалося міське населення. До 1980 р. воно склало 180 млн. чіл., тобто 62% жителів країни. Прописка в найбільших містах була обмежена, але підприємства постійно набирали працівників (особливо некваліфікованих) по «ліміту». «Лімітчики» роками жили в гуртожитках в надії отримати постійну прописку і власне житло.На початку 80-х рр. в СРСР доводилося 15 м2 загальній площі житла на людину. Відповідний показник у Франції складав 30 м2,у ФРН — 40 м2,у США — 50 м2.Унаслідок зростання міського населення загальний рівень освіти формально зріс. Протягом 70-х рр. питома вага людей, що мають повну і неповну середню освіту, серед зайнятих в народному господарстві збільшився з 65% до 80%. У 1975 р. було введено обов'язкову 10-річну освіту. Якщо в середині 50-х рр. повну середню школу закінчили менше 40% дітей, в кінці 60-х рр. — близько 70%, то в 1976 р. — 97%. Проте перехід до обов'язкової середньої освіти породив безліч проблем.Завдяки масовому розвитку вищої освіти загальна чисельність фахівців, що мають університетський або інститутський диплом, з 1970 по 1980 рр. зросла з 6,9 млн. до 12,0 млн., тобто на 74%. Робочі стали найчисленнішою категорією населення у всіх республіках СРСР, за винятком Туркменії. Частка робочих, зайнятих в промисловості, будівництві, сільському і лісовому господарстві, неухильно знижувалася.У 1971 р. XXIV з»їзд КПРС проголосило зростання добробуту народу вищою метою економічної політики партії. Головним шляхом підвищення доходів населення оголошувалося зростання оплати по праці. У реальності частка зарплати у вартості чистої продукції радянської промисловості до середини 80-х рр. знизилася до 36% (у промислових розвинених країнах вона складала 65–75%). Зустрічався дефіцит споживчих товарів. Для того, щоб придбати меблі, пральну машину, холодильник, не кажучи вже про автомобіль, доводилося записуватися в чергу в магазині, а частіше — на підприємстві, і чекати декілька місяців, а то і років. При цьому, людина, що не догодила адміністрації, могла і позбутися свого місця в черзі. Покупка якісного, зручного і модного одягу і взуття для більшості радянських людей перетворювалася на важковирішувану проблему. Дефіцит породжував ажіотажний попит, яким уміло користувалися багато працівників торгівлі і ділки «чорного ринку». Цікавим видом дефіциту став книжний. У 1970 р. сумарний тираж книг і брошур склав 1,4 млрд. екз., а в 1980 р. — 1,8 млрд. екз. Проте прилавки книжкових магазинів були завалені нікому не потрібною пропагандистською літературою і творами класиків соцреалізму, тоді як дістати достовірно хороші книги можна було лише з переплатою або по знайомству. Одним з найважливіших завоювань соціалізму завжди вважалася безкоштовна охорона здоров'я. Проте скористатися якісними медичними послугами міг далеко не кожен громадянин СРСР. Оснащеність лікарняного ліжка медичним устаткуванням була в Радянському Союзі в 7–10 разів нижче, ніж в США. Безкоштовність медичного обслуговування була багато в чому фіктивною. Навіть у лікарнях часто не вистачало ліків і пацієнти набували їх за свій рахунок. Звичайно, в порівнянні з післявоєнними і навіть шестидесятими роками загальний рівень життя в країні зріс. Проте темпи його зростання все більш відставали від суспільних очікувань і запитів. Позначалася і багаторічна втома людей, що десятиліттями марно мріяли про комфорт, і ширше знайомство радянських громадян з умовами життя на Заході. 1989р-у мітах 83,5% громадян проживали в окремих квартирах, 5%-у загальних квартирах,10%- у гуртожитках.Щорічно 13% тих,хто стояв на квартирному обліку,отримували квартиру.На 01.01.1990 44млн.265тис. родин перебували в черзі на покращення квартирних умов. Безпритульності фактично не існувало.Заводи,фабрики давали житло у довічне користування.Держава оплачувала 85% утримання житла.
