Падіння Хрущева з'явилося, по суті, реваншем партноменклатури за пережиті в роки «відлиги» тривоги. Л.І. Брежнев, вибраний на ХХIII з'їзді партії в 1966 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС. Л.І. Брежнев був типовим партійним працівником. Він народився в 1906 р. під Екатеринославом, працював землеупорядником, в 1935 р. закінчив металургійний інститут, а в 1937 р., коли партійні кадри на Україні були проріджені масовими репресіями, прийшов на роботу в Дніпропетровський обком. Вся його подальша діяльність була пов'язана з просуванням по апаратно-партійних сходах.У 1974 р. Брежнев переніс інсульт. Вже на XXIII з'їзді КПРС в 1966 р. номенклатура зміцнила своє положення.О фіційна ідеологія, відмовившись від тези про «розгорнене будівництво комуністичного суспільства», висунула концепцію «розвиненого соціалізму». Розвинений соціалізм розумівся як тривалий історичний етап, передуючий побудові комунізму. Конституція була прийнята Верховною Радою СРСР 7 жовтня 1977 р. Радянський Союз тепер іменувався не державою диктатури пролетаріату, а загальнонародною соціалістичною державою. Формально Конституція проголошувала загальне рівне пряме виборче право при таємному голосуванні, але в реальності вибори в Ради залишалися фікцією.Найвищим органом державної влади залишалася Верховна Рада, що складалася з двох палат — Ради Союзу і Ради Національностей.З травня 1977 р. Головою Президії Верховної Ради замість видаленого на пенсію Н.В. Підгірного став Брежнев, що об'єднав в своїх руках обидва вищі пости, — партійний і державний. Відразу після приходу до влади нового керівництва значно посилився ідеологічний диктат. Нова спроба перегляду курсу ХХ з'їзду готувалася в 1969 р., у зв'язку з 90-літтям Сталіна.У 60-х — початку 80-х рр. багато хто, якщо не більшість, зрідка лаяв владу «на кухнях». Щира комуністична переконаність, а тим більше довіра до пропаганди, майже зникли. Люди звикали читати газети «Між рядків» і довіряти не радянському, а іноземному радіо. Широке розповсюдження,в усякому разі в крупних містах, отримав друкарський і магнітофонний «самвидав». Острівцем мужнього протистояння наростаючому задушенню суспільства залишався в ті роки журнал «Новий світ» на чолі з А.Т. Твардовським.У журналі друкувалися більшість кращих творів радянської літератури. Критики «Нового світу» В.Я. Лакшин, І.Т. Виноградов, вели непримиренну боротьбу із сталіністськими тенденціями в літературі. Колишній «Новий світ» перестав існувати. Розправа над «Новим світом» за допомогою адміністративних мерів свідчив про те, що влада нездібна до відкритої дискусії з суспільством.Знов почала посилюватися цензура. У 1969 р. ЦК КПРС прийняв ухвалу «Про підвищення відповідальності органів друку, радіо, телебачення, кінематографії, установ культури і мистецтва за ідейно-політичний рівень публікованих матеріалів і репертуару». Не менш жорстокий був цензурний гніт в суспільних науках. На початку 70-х рр. піддався розгрому «новий напрям» в історичній науці, прихильники якого (П.В. Волобуєв, К.Н. Тарновський і ін.) намагалися переглянути звичні для радянської історичної науки штампи, зокрема, по-новому досліджувати передумови революції 1917 р. У міру того, як офіційна література і мистецтво ставали все більш консервативними, ріс вплив «альтернативної» культури. Що як і раніше не помічається офіційно авторська пісня перетворилася на справжній міський фольклор. Молодь, абсолютно ігноруючи офіційне мистецтво, поголовно захоплювалася рок-музикою, особливо творчістю «Бітлз». У образотворчому мистецтві влади як і раніше непорушно стояли на варті канонів соціалістичного реалізму. У 1974 р. група московських художников-нонконфомістів організувала виставку своїх картин просто неба. Виставка була розігнана. В цілому, всупереч зусиллям властей в другій половині 60-х — початку 80-х рр. відбувалося поступове формування нової культури, непідконтрольної режиму. Ліберальна інтелігенція все більш розходилася з владою, що приводило її до підтримки руху інакодумців.
