Радянська економіка, що склалася в роки індустріалізації, була надзвичайно централізованою. Управління народним господарством будувалося за жорсткою вертикальною схемою: Держплан — міністерства і їх головні управління — підприємства. Підприємства були позбавлені якої-небудь господарської ініціативи, не могли самостійно розпоряджатися своїми засобами, повністю фінансувалися з бюджету. Радянська промисловість була орієнтована, перш за все, на забезпечення оборонних потреб. Тому пріоритет завжди віддавався важкій індустрії і в цілому галузям групи «А», що проводять засоби виробництва. Галузі групи «Б», що проводять товари народного споживання, фінансувалися за «залишковим принципом», що вело до постійного браку одягу, взуття і інших товарів масового попиту. У украй важкому положенні залишалося сільське господарство. У країні гостро не вистачало житла, абсолютно запущена була дорожня мережа.Вище керівництво країни після смерті Сталіна усвідомлювало необхідність економічних реформ. Про це свідчить пропозиція Маленкова про пріоритетний розвиток галузей групи «Б», висунуте в серпні 1953 р. Проте після того, як Маленков потерпів поразку в боротьбі з Хрущевим, зіставлення темпів розвитку важкої і легкої промисловості було оголошене «теоретично невірним і політично шкідливим». В результаті розвиток галузей групи «Б» сповільнився. Якщо в 1953 р. частка групи «А» в загальному об'ємі промислового виробництва складала 70%, то на початок 60-х рр. — вже 75%. Важливу роль в такій явній недооцінці галузей групи «Б» зіграло продовження гонки озброєнь.
