.Після війни на міських вулицях були дуже багато чоловіків у військовій формі. Ті, що демобілізовувались доношували обмундирування — одні тому, що просто не мали цивільного одягу, інші — тому що відвикали від неї і якось невпевнено відчували себе в штатському. Післявоєнні роки породили особливий феномен: фронтове покоління. До нього відносилися люди, що прожили різну кількість років, але об'єднані досвідом війни і окопним братерством. Вони і після війни продовжували тягнутися один до одного, тим паче, що у вчорашніх солдатів виникали немало проблем, перш за все психологічних. Особливо важкою була адаптація до післявоєнного життя для наймолодших фронтовиків, що пішли воювати прямо з шкільної лави. Лише поступова фронтова єдність почало неминуче розмиватися. Одні фронтовики вступали до ВУЗУ, поверталися до залишеної на час війни роботи, просувалися по службі. Перед ними відкривалися перспективи повноцінного мирного життя. Інші, особливо багато інвалідів, гостро відчували свою непотрібність. Держава відносилася до солдатів, що отримали каліцтва, як до відпрацьованого матеріалу. Щорічно вони були зобов'язані проходити медкомісію для підтвердження інвалідності. Виключення не робилося навіть, що втратили, руки або ноги. Прожити на інвалідну пенсію було практично неможливо, тому в поїздах, на вокзалах, на ринках постійно зустрічалися каліки, що просять подаяння.Вже в 1945–1946 рр. репресіям піддалися ті, що репатрйовані з Німеччини військовополонені і «остарбайтери». Люди, пострадавші від фашистів, що розраховували на добре відношення і допомогу Батьківщини, піддавалися принизливим перевіркам, відправці у фільтраційні табори СМЕРШ і НКГБ. Для цієї мети вже в травні 1945 р. було сформовано 100 таборів, готових прийняти 1 млн. чол. Більшість тих, що пройшли «фільтрацію» опинилися в Гулагі. Лише у 1956 р. до військовополонених був застосований виданий роком раніше Указ «Про амністію радянських громадян, що співробітничали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.».
1950 г. Хрущев опубликовал в «Правде» план укрупнения колхозов, который исходил из тех же целей, что и реорганизация внутриколхозной производственной структуры: усилить политический и экономический контроль на селе. Последовавшие за постановлением от 30 мая 1950 г. меры по укрупнению колхозов были проведены очень быстро: за один год количество колхозов сократилось с 252 тыс. до 121 тыс. и до 94 тыс. к концу 1952 г. Они сопровождались новым и значительным уменьшением индивидуальных наделов крестьян. Власти сократили также натуральную оплату, которая составляла значительную часть колхозного «заработка» и считалась большой ценностью, поскольку давала крестьянам возможность продавать излишки продуктов на рынках по высоким ценам. Если упразднение звеньев и укрупнение колхозов частично решали проблему обеспечения сельского хозяйства кадрами, особенно политическими (в 1952 г. три четверти «укрупненных» колхозов имели партийные организации, тогда как после окончания войны партячейки имелись только в одном колхозе из семи), то с экономической стороны эти меры были плохо обоснованы. В отсталых районах с малочисленным населением (от Белоруссии до Верхней Волги) они лишь усилили недовольство и сопротивление крестьян, делая иллюзорным всякий прогресс сельского хозяйства. Инициатор этих реформ Хрущев рассчитывал закончить начатое им дело радикальным — и утопическим — изменением всего уклада крестьянской жизни. 4 марта 1951 г. «Правда» опубликовала проект создания «агро-городов», изложенный Хрущевым в конце января в одном из выступлений. Агрогород мыслился настоящим городом, в котором крестьяне, переселенные из своих изб, должны были вести городскую жизнь в многоквартирных домах вдалеке от своих индивидуальных наделов. Склоненные к новому, городскому образу жизни комфортом и коммунальными услугами крестьяне в то же время распрощались бы со своей столь живучей индивидуалистической психологией и стали бы обычными трудящимися, включенными в коллектив. Таким образом, этот проект решал сразу две проблемы: трансформируя крестьянское сознание, он уничтожал крестьянина как такового; одновременно стиралась разница между сельским и городским трудом, между крестьянином и рабочим, реализуя таким образом долгожданное единство пролетариата, основы социалистического общества. На следующий день после опубликования проекта «Правда», однако, выступила с уточнением, в котором отмечалось, что в предыдущем номере речь шла не о проекте, а о начале дискуссии. На некоторое время Хрущев был отстранен от руководства сельским хозяйством, за которое он снова энергично примется после смерти Сталина.
