По́льский похо́д РККА (17 сентября — 29 сентября1939 года) — военная операция Рабоче-крестьянской Красной армии в восточных областях Польской Республики, вошедших в её состав по итогамРижского мирного договора 1921 года, и в Виленском крае, преобразованном в Виленское воеводство, находившемся под управлением Польши с 1923 года. Фактический раздел Польши между СССР иГерманией и присоединение Западной Украины иЗападной Белоруссии (на тот момент Восточной Польши) с соответствующими республиками СССР осуществлялись в соответствии с секретным протоколом к Договору о ненападении между Германией и СССР.
В операции принимали участие подразделенияКиевского и Белорусского военных округов, усиленные частями Калининского и Московскоговоенных округов.
17 вересня 1939 року (через 17 днів після наступу Вермахту територію Польщі та після переходу німецьких військ річки Сян) о другій годині ночі Сталін в присутності Молотова і Ворошилова прийняв німецького послаШуленбурга і повідомив про те, що Червона Армія приступає до бойових дій проти Польщі. О 3-15 ранку польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду, у якій зазначалося, що
Крім того зверталась увага на беззахисне положення українського й білоруського населення.
Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток.
Близько 18:00 передовий загін 45-ї стрілецької дивізії РСЧА зайняв місто Рівне, роззброївши дрібні частини польської армії.
В ніч з 17 на 18 вересня радянські війська взяли Тернопіль - частини і з'єднання 6-ї армії РСЧА (24-а танкова бригада разом із 136-м полком 97-ї стрілецької дивізії, 10-а танкова бригада та 5-та кавалерійська дивізія), полонено 600 польських вояків; Збараж, Коломию −23-я танкова бригада РСЧА, роззброєно біля 10 000 військових 3 польських піхотних дивізій. О 7-й ранку 18 вересня 36-а танкова бригада РСЧА зайняла Дубно, роззброєно частини тилу 18-ї і 26-ї польських піхотних дивізій, полонено 6000 вояків. Під вечір 18 вересня 36-а танкова бригада і розвідувальний батальйон 45-ї стрілецької дивізії РСЧА в Луцьку, взято в полон до 9 тисяч польських військових. Впродовж 18-19 вересня — Красне, Озерну, Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин, Долину.
Під вечір 18 вересня кораблі Дніпровської воєнної флотилії перетнули кордони Польщі.
19 вересня частини РСЧА підійшли до Львова. Тут Червона армія зустрілась з частинами вермахту: 1-а і 2-а гірсько-піхотні дивізії вермахту, які вже упродовж майже тижня — з 12 вересня - блокували з півночі, заходу і півдня в місті 15-тисячний польський гарнізон на чолі з генералом В. Лянгером. Близько 2:00 зведений мотозагін 2-го кавкорпусу 24-ї танкової бригади РСЧА невдало спробував з ходу взяти місто; о 8:30 під час німецької атаки відбулася випадкова перестрілка між радянськими і німецькими військами. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району[13]. Червона армія здійснила декілька невдалих спроб здобути Львів. 21 вересня німецькі частини, за домовленістю з радянським керівництвом, зняли блокаду Львова, відходять на захід; позиції зайняли частини XVII-го стрілецького корпусу та 2-го кінного корпусу РСЧА — отримали наказ атакувати місто 21 вересня. Радянські частини через непорозуміння обстріляли німецьку колону, що відходила з міста. Тоді ж на околиці Львова відбулася зустріч радянської і польської делегацій, поляки повідомили про намір генерала Лянгнера прибути на переговори уВинники увечері; радянське військове керівництво відклало атаку Львова до ранку 22 вересня. 22 вересня 1939 року після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано: в 11.00 підписано угоду, о 14-й польські війська почали складати зброю, о 15.00 з'єднання 2-го кавалерійського корпусу у пішому строю сумісно з танками 24-ї, 38-ї та 10-ї танкових бригад вступили у місто. Пункт 8 підписаної польською і радянською сторонами угоди гарантував офіцерам польської армії особисту свободу, недоторканість майна, право на виїзд до зарубіжних країн. При виході з міста обеззброєні колони поляків були оточені частинами Червоної армії і НКВС та відправлені до концтаборів.
Вдень 19 вересня частини 23-ї танкової бригади вступили до Станіслава, увечері до Галича, під Галичем полонених до 40 000 жовнірів. Під Костополем сили 87-ї дивізії 15-го стрілецького корпусу РСЧА розбили 2 польских полки з артилерією, полонено 1500 польських солдатів і офіцерів. 19-21 вересня частини 60-ї стрілецької дивізії 5-ї армії вели бої з польськими військами за Сарненський укріплений район. Пізно ввечері 19 вересня 36-а танкова бригада взяла містечко Торчин, після невеликого бою з поляками вступила у Володимир-Волинський.
20 вересня Червона армія зайняла Ковель; того ж дня частини німецької 10-ї танкової дивізії генерала Шааля через непорозуміння атакували кіннотників 2-го кавалерійського корпусу РСЧА; під Львовом після тижневих боїв з німцями ліквідовано півторатисячне угруповання генерала броні К.Соснковського в Брюховицькихлісах. Інформація радянського командування: протягом 17-20 вересня Червона армія роззброїла 3 піхотні польські дивізії, 2 кавалерійські бригади, захопила в полон 60 тис. солдат і офіцерів.
20-22 вересня відбувалася оборона поляками міста Гродно в Білорусії.
22 вересня з'єднання 8-го стрілецького корпусу вийшли на фронт Володимир-Волинський — Сокаль, роззброєно до 10 тисяч польських військових. Війська 5-ї армії Українського фронту вийшли на рубіж Ковель — Володимир-Волинський — Іваничі. 24 вересня генеральний штаб РСЧА повідомляв про здобуття міст Любомль,Грубешів, Унів, Янів (20 км від Львова), Комарно, Борислав, Дрогобич, 25 вересня — Унятичів, 26 вересня — Белз, Холм, Замостя, Яворів, Самбір, Турку. Найпізніше радянська влада в рамках «визвольного походу» на теренах Галичини прийшла до Старого Самбора — 27 вересня. 29 вересня ЧА зайняла Лесько — тепер повітове містечко в Підкарпатському воєводстві Польщі. Того ж дня закінчився триденний бій під Шацьком- 3,5 тисячне угруповання частин Корпусу Охорони Пограниччя під командуванням генерала Орліка-Рюцкеманна (за польськими джерелами, частини 50-ї армії втратили близько 500 бійців та 8 танків); рештки польських сил відійшли в білоруські ліси. 30 вересня відбулися бої окремої оперативної групи «Полісся» генерала Франтішка Клеберга з РСЧА під Парчевом і Мілановом (Любельське воєводство).
Часом на початок жовтня у військах Українського і Білоруського фронтів нараховувалося до 2 420 000 військовиків у 60 стрілецьких, 13 кавалерійських дивізіях та 18 танкових бригадах, більше 5400 гармат, 6000 танків і 3 700 літаків.
Завершальними акордами 5 жовтня радянські війська розбили групу полковника Зелєнєвського, полонили 6500 польських вояків, з них було 360 офіцерів.Обмін територіями з німецькими військами та спільні воєнні дії проти польських сил[ред.]
21 вересня командувач Українського фронту С.Тимошенко надіслав директиву військам: «При зверненні німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд — командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил».
Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії, німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. Так 22 вересня Червоній армії було передано місто Стрий, 24 вересня — Дрогобич, передано і Самбір, який 11 вересня зайняли частини 18-го армійського корпусу генерал-лейтенанта Е.Баєра, та Яворів, зайнятий 12 вересня частинами дивізії «Німеччина». 22 вересня під час передачі радянській адміністрації білоруського міста Брест було проведено спільний військовий парад частин вермахту і Червоної армії — від СРСР Кривошеїн[14].
В подальшому радянські війська вели бойові дії з окремими польськими загонами, які намагалися пробитися до кордонів Румунії та Угорщини. Ці операції Червона армія також нерідко проводила у взаємодії з частинами вермахту. Наприклад, 26-28 вересня в районі Журавинець між Мостиськами і Медикою радянські війська (частини XVII-го стрілецького корпусу і 12-ї армії) спільно з німцями розбили 4-х тисячну кінну групу (5-6 кавалерійських полків) польських військ під орудою генералів Владислава Андерса та Константіна Плісовського, що саме намагалася перейти кордон з Угорщиною; пораненим потрапив до полону генерал Андерс. 27 вересня маршал С.Тимошенко доповів Й.Сталіну і К.Ворошилову про розгром спільно з німцями у районі Немирова 6-ти тисячної групи генерала Перховського.
Результатом Польського походу було приєднання до Радянського Союзу території Західної України та Західної Білорусії. Положення нового кордону було закріплено радянсько-німецьким договором про кордон від 28 вересня 1939 року. Новий кордон в основному збігався з «лінією Керзона», що була рекомендована в 1919 році Паризькою мирною конференцією як східний кордон Польщі. Вона розмежовувала області компактного проживання поляків з одного боку, українців і білорусів з іншого.
Території на схід від річок Західний Буг і Сян були приєднані до Української РСР і Білоруської РСР. Це збільшило територію СРСР на 196 тис. км² (50,4 % території Польщі), а населення — на 13 млн.
Більша частина польських військовослужбовців, які опинилися в радянському полоні, була відразу ж звільнена. У таборах НКВСзалишилося 125,4 тис. осіб. З них в 1939–1941 роках було передано Німеччині 43054 осіб, німці передали СРСР 13575 осіб. Навесні1940 року органами НКВС в Катинському лісі (Смоленська область) були розстріляні 15131 військовополонений (в основному офіцери польської армії та поліцейські).
