Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова —Ріббентропарозрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня)[2] у Москвіміністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбургата члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна.Угода спиралась на Берлінську угоду 1926 року, а з ним, і на Рапалльську угоду 1922 року.Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу22 серпня, через день після того, як переговори з Францією та Англією зайшли в глухий кут, Москва поширила повідомлення про заплановану на наступний день зустріч Ріббентропа зі Сталіним. В той же час тривали переговори, на яких представники західних держав не погоджувались на вимоги Радянської сторони, і Сталін вирішив укласти таємний союз з Німеччиною. 24 серпня був підписаний договір про ненапад (датований 23 серпня), яким сторони брали на себе зобов'язання: погоджувати спільні дії; нейтральність у випадку війни однієї зі сторін проти сторонніх держав; не приєднуватись до союзів, які прямо чи непрямо скеровані проти однієї зі сторін.Що важливіше, до договору додавався таємний протокол, який став відомим лише після поразки Німеччини в 1945 році. Цим протоколом визначались Радянські та Німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі.
Протокол складався з короткої преамбули і наступних чотирьох пунктів:
1. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія,Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються обома сторонами.
2. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясованим лише протягом подальшого політичного розвитку…
3. Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР у Бесарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.
4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.
На Півночі, Фінляндія, Естонія та Латвія відходили до Радянської сфери впливу. Польща мала бути поділена у випадку «політичної реконфігурації» — території на схід від річок Пізи, Нарви, Вісли і Сяну потрапили до Радянського Союзу, а західна частина — Німеччині. Литва, яка прилягала до Східної Прусії, мала потрапити до Німецької сфери впливу, але другим секретним протоколом у вересні 1939 було віддано більшу частину Литви до Радянського Союзу.] Згідно з секретним протоколом, до Литви повинно було бути приєднане етнічне польське місто Вільнюс, яке належало Польщі протягом міжвоєнного періоду в результаті литовсько-польської війни 1920 року. Іншим пунктом договору Німеччина брала зобов'язання не втручатись в дії Радянського Союзу проти Бессарабії, яка в той час належала Румунії; внаслідок, Бессарабія була приєднана до Молдовської АРСР, а згодом Молдавської РСР.Під час підписання, Ріббентроп та Сталін вели теплі розмови, проголошували тости та згадували попередні конфлікти країн в 1930-ті роки. Вони описали Англію як країну, яка завжди намагається перешкодити Німецько-Радянським відносинам, назвали Антикомінтернівську угоду скерованою не проти Радянського Союзу, а проти Західних демократій від якої «злякався Центр Лондона [тобто, Британські фінансисти] та Англійські торговці.»
