У 1847 р. у Франції вибухнула циклічний економічний криза, яка викликала різке скорочення виробництва, потрясіння всієї грошової системи і гострий фінансова криза. Набагато знизилася заробітна плата робітників, великих розмірів досягло безробіття в містах і в сільській місцевості. Становище народних мас було погіршено ще й тим, що торгово-промисловому кризі передували в 1845 - 1846 рр.. погані врожаї, хвороба картоплі (збір його впав майже вдвічі), зростання дорожнечі. По всій країні прокотилася хвиля страйків робітників і виступів, у багатьох провінціях спалахували міські та сільські продовольчі хвилювання.
22 лютого 1848 р. у Парижі сталися сутички демонстрантів з військами та поліцією. Наступного дня війська відкрили вогонь по беззбройному натовпу. Ця розправа сколихнула Париж. Військо та гвардія перейшли на бік революції. Луї-Філіпп зрікся престолу і втік закордон. Монархію було повалено. До Тимчасового уряду на вимогу повсталих вперше включили двох представників робітників — Александра Альбера та Луї Блана.
25 лютого 1848 р. Францію було проголошено республікою. Новий уряд розпустив палати перів і депутатів, скасував дворянські титули, вивів війська із Парижа, оголосив політичну амністію та відновив свободу слова, друку, зборів. Було скорочено тривалість робочого дня в Парижі з 11 до 10 годин. Відкрито національні майстерні для безробітних. І, нарешті, встановлено загальне виборче право для чоловіків віком від 21 року.
Наприкінці квітня відбулися вибори до Установчих зборів. Перемогу на них здобули буржуазні республіканці, які посіли 500 з 800 місць. Новий уряд виявився не таким ліберальним, як попередній. Багато революційних клубів закрили, тривалість робочого дня знову збільшили до 12-14 годин.
23-26 червня Париж знову охопило повстання. Але його було жорстоко придушено: у боях загинуло 800 повстанців, а потім без суду і слідства розстріляно 11 тис. осіб, заарештовано 25 тис, з них 3,5 тис. відправлено на заслання.
4 листопада 1848 р. Установчі збори затвердили Конституцію Другої республіки, кожен параграф якої проголошував свободу в загальній фразі, а ліквідацію цієї свободи — у застереженні.
На чолі держави ставав президент, який обирався населенням на 4 роки і користувався величезною владою. 10 грудня президентом було обрано Луї-Наполеона Бонапарта — племінника Наполеона І. Ця постать влаштовувала не лише фінансову і торговельно-промислову буржуазію, значну частину робітників, а й селянство. Воно вірило, що племінник Наполеона І захищатиме інтереси дрібних землевласників.
У травні 1849 р. відбулися вибори до Законодавчих зборів. 2/3 місць у них здобули монархісти. Вони прагнули ліквідувати республіку, але серед них точилася боротьба за кандидата на престол.
2 грудня 1851 р. Луї-Наполеон здійснив державний переворот. За допомогою армії він захопив столицю та розпустив парламент. Після проведення плебісциту 21 грудня 1851 р. Луї-Наполеон отримав усю повноту влади, а також право на підготовку нової конституції. 14 січня 1852 р. за кілька годин була написана та набрала чинності конституція, згідно з якою вся повнота влади переходила до президента, що його обирали на 10 років.
2 грудня 1852 р. у Франції було відновлено монархію. Луї-Наполеона оголосили імператором під ім'ям Наполеона III. Другу республіку замінила Друга імперія, що проіснувала 18 років.
