У роки Липневої монархії темпи промислового перевороту кілька прискорилися. За 18 років Франції число парових машин зросла в 8 разів, майже у всіх галузях промисловості утвердилось фабричне виробництво, кам'яне вугілля витісняв деревний, швидко росла чисельність промислового пролетаріату. Зовнішньоторговельні зв'язку Франції значно розширилися, йшло інтенсивне будівництво залізниць. Проте панування фінансової аристократії створювало серйозні перешкоди для індустріалізації країни, і її темпи все ж значно відставали від темпів розвитку англійської промисловості. У сільському господарстві в період Липневої монархії не відбулося серйозних змін, тривав процес парцеллізаціі земельних володінь і росло податкове обкладення селян.
У другій половині 1831 слідом за економічною кризою почався підйом шовкоткацького виробництва в Ліоні. Прибутки власників фабрик і майстерень значно зросли, але, незважаючи на це, праця робітників оплачувалася за вкрай низькими розцінками. Після тривалої і наполегливої боротьби ліонські ткачі домоглися створення змішаної комісії з підприємців і робітників, яка визнала за необхідне підвищити розцінки і виробила нові тарифи. Проте понад ста підприємців Ліона вирішили обтавіть локаут і ні в якому разі не погоджуватися на введення підвищених тарифів. У відповідь на це рішення ткачі влаштували таємну нараду, який постановив будь-якими засобами відстоювати справедливі вимоги робітників. 21 листопада 1831 відбувалися демонстрації робітників-ткачів. Батальйон буржуазної національної гвардії атакував демонстрацію. Це послужило приводом для повстання. Ліон покрився барикадами, на яких майоріли чорні прапори. Повстання відразу набуло політичного забарвлення: робітники вимагали проголошення республіки. На ранок 23 листопада весь місто вже перебував у руках повстанців. Послані проти них війська бігли. Біда полягала в тому, що серед повстанців не було єдності, у них не було свідомого боєздатного керівництва. До повстання примкнули дрібнобуржуазні верстви населення, які прагнули обмежити його розмах. Перемогли робітники навіть не скинули старого міського префекта, вони лише утворили комісію для контролю за його діями. Охоплене тривогою уряд направив з Парижа війська, які 1 грудня вступили в місто. Після триденних вуличних боїв робітники були розбиті, повстання було жорстоко придушене, репресій зазнали десятки тисяч робітників.
У квітні 1834 р. відбулося друге повстання ліонських ткачів. Приводом до нього послужило заборона урядом діяльності товариства взаємодопомоги та інших робітничих організацій, а також відбувався в цей час судовий процес над членами ліонських робітничих організацій, учасників страйкового руху.
9 квітня, в день відкриття судового засідання, обстановка в місті була напружена до крайності. Серед робітників поширювалися республіканські листівки. Як і в 1831 р., робоча демонстрація була атакована військами, і місто покрився барикадами. Суд довелося припинити. Почалося загальне повстання. Незважаючи на велику кількість військ, що знаходилися в Ліоні, робочі незабаром стали господарями становища. Зрештою, і це повстання було потоплено в крові. Однією з причин його поразки була відсутність міцних зв'язків між робітниками і селянством навколишніх районів. Друге ліонське повстання носило яскраво виражений республіканський характер. Воно ви ¬ кликало сильний рух солідарності по всій країні.
Незважаючи на поразку ліонських повстань, вони мали величезне історичне значення, відкривши собою нову еру в історії робітничого руху - еру самостійних політичних виступів робочого класу проти буржуазії.
