17 березня 1861 р. У Турині було проголошено утворення Італійського королівства у складі П'ємонту (Сардинського королівства) та об'єднаних із ним областей. Його проголосив загальноіталійський парламент. Майже вся Італія (за винятком Рима та Венеції) були об'єднані під владою Савойської династії. Королем Італії став Віктор Еммануїл II. 1. Італійське королівство налічувало 22 млн жителів (замість 6 млн, що становили населення П'ємонту). 2. Виконавча влада належала королю (ним став Віктор Еммануїл II; правив з 1849 р. по 1878 р. спершу як король П'ємонту, а з 1861 р. — як король Італії). 3. Діяла конституція. 4. Створювалася парламентська система в країні. 5. Через значний майновий ценз обирати депутатів мали змогу лише 2,5% населення.
Але процес об'єднання Італії не було завершено. Під владою Австрії залишалася Венеціанська область, а в Римі, спираючись на підтримку Наполеона III, світську владу зберігав папа. Уряд Віктора-Еммануїла чекав на сприятливі обставини для завершення об'єднання Італії. У 1862 р. Ґарібальді здійснив відчайдушну, але невдалу спробу захопити Рим.
Набагато успішнішим виявилося приєднання 1866 р. до Італійського королівства Венеції. Італійська армія розпочала воєнні дії в той момент, коли австрійці зазнали поразки поблизу м. Садова від прусської армії у війні за Шлезвіґ і Ґольштейн. За мирним договором, підписаним у Відні, Венеціанська область назавжди залишалася за Італією. Згодом, під час франко-прусської війни, крах Другої імперії зробив можливим вступ італійських військ до Рима і приєднання Папської області. Сталося це 1870 р. Об'єднання Італії завершилося. Рим обрали столицею Італійського королівства. У результаті об'єднання Італії було вирішено два основних завдання — визволено її північно-східну частину з-під влади Австрії та створено національну державу.