Чартизм (від англ. хартія) – перший масовий робітничий рух за виборчу і соціальну реформи, який розпочався у Великій Британії 1836 р. Мета: повне представництво Великої Британії в палаті громад. Причини: Масове безробіття внаслідок економічних крих. Обурення Законом про бідних та запровадженням робітних будинків. Поширення ідей про необхідність загального виборчого права для реалізації економічних інтересів народу. Основні вимоги: Рівне представництво різних округів. Загальне виборче право для чоловіків від 21 р., скасування майнового цензу. Щорічні вибори депутатів парламенту. Таємне голосування на виборах. Державна платня для депутатів. Засоби боротьби – мирні й конституційні. Напрямки:ліві (фізична сила) – боротьба за втілення хартії має відбуватися будь-якими, навіть незаконними, методами. Лідери – О’Коннор, О’Брайен; праві (моральна сила) – боротьба винятково законними методами (мітинги, процесії, петиції), необхідно домовлятися з підприємцями. Лідери – Атвуд, Ловетт. Основні події: 1838 – прийняття «Нар. хартії» - проекту виборчого закону. 1839 – подання до парламент 1 петиції про «нар. хартію». 1842 – подання до парламенту 2 петиції про «нар. хар.». 1848 – 3 петиція до парл. Рух завершився занепадом і поразкою. Значення чартистського руху: Влада змушена була провести демократичні реформи – скасування «хлібних законів» 1846р., встановлення 10-годинного робочого дня для жінок і дітей, зростання профспілкового руху, зростання заробітної плати кваліфікованим робітникам, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати. Чартизм пішов на спад. Проіснував до 1854 в особі Союзу британських демократів на чолі з Ернестом Джонсом. ДОКУМЕНТИ: Главное требование петиции 1839 года (опубликована 8 мая 1838 года), выраженное в 6 пунктах (избирательное право для всех мужчин старше 21 года, тайное голосование, отмена имущественного ценза для депутатов, равные избирательные округа, вознаграждение депутатов, годичный срок парламентских полномочий) и сводившееся к всеобщему, прямому, тайному и равному избирательному праву. В 1842 году была составлена вторая хартия с теми же 6 требованиями, но редактированная гораздо резче; она представлялась уже не с полным почтением, как первая. Хартия 1848 року
