Зі скликанням Довгого парламенту 3 листопада 1640 (до 20 листопада 1653) стало очевидно – встановлення абсолютизму Стюартами приречені на невдачу. Повна фін.залежність короля від згоди парламенту – парламентарії вирішили діяти. Три етапи революції: 1) „мирний”, чи конституційний; 2) перша (1642-1646) і друга (1648) громад.війни; 3) республіканський період. Довгий парламент(3 листопада 1640 – весна 1654. діяв 13 років)спирався на підтримку народних низів столиці. Були знищені суди королівської прерогативи (Зіркова палата, ради по справам Пн.та Уельсу, суд по церковних справах). Всі патенти на монополії були анульовані, а їх власники вигнані з парламенту. Довгий парламент проголосив себе „нерозпускаючимся” до тих пір, поки він сам себе не ропустить. Радники короля, абсолютисти граф Страффорд та архієпископ Лод були передані суду та страчені. На поч.1641 парламент приступив до обговореня петиції (пізніше білля) „Про гілля та коріння” – знищення єпископального устрою англікан.церкви(перемога пуритан). + «Трирічний акт» та «Акт проти розпуску» 1641 рр – ними закріплено постійнодіючи Парламент та періодичність скликання асамблей(1 на 3 роки). При обговоренні білля „ Про гілля та коріння” виявились гострі розбіжності між великими лендлордами та джентрі. Перші боялись принципу самоуправління, який повинен бути встановлений в церкві (боялись обовязків); ще чіткіше – при обговоренні „Великої ремонстрації” (листопад 1641). В ній 204 пункти про зловживання короля та посадовців під час безпарламентоно правління Чарльза 1. Вигоошувалося питання про те, як не повернутися до католицизму(папізму), як забезпечити недоторканість права власності підданих(низка заборон щодо зазіхань короля на їх майно). Опозиція розкололась і документ прийняли з різицею в 11 гоосів. Радкали – позбаваити короля призначати чиновників та контроль над армією. Карл І намагався перехопити ініціативу в свої руки, але столиця відмовила королю в підтримці і 10 січня1642 Карл І її покинув - поїхав на пн. На цей час – політ.розмежування в парламенті і в країні. В парламенті – 2 крила: більшість його пресвітеріани – за політику примирення з королем; меншість – індепенденти – за зброй.бор-бу з королем. Карл І збирає навколо себе збройні загони „кавалерів”.
