На початку 20-х років у структурі історико-філологічного відділу ВУАН працювала низка комісій краєзнавчого профілю. У 1920 р. в Чернігові було створено "Наукове товариство", що складалося з 7 секцій, історико-краєзнавча була найчисельніша з них
В грудні 1925 р. у Харкові був обраний Український краєзнавчий комітет, головою якого став історик Матвій Яворський.
Краєзнавчий характер мала і діяльність науково-дослідних кафедр історії та культури, які виникли в 1920-ті роки при Київському, Катеринославському, Харківському та Ніжинському інститутах народної освіти.
У травні 1925 року була проведена І Всеукраїнська краєзнавча конференція, що підсумувала роботу та започаткувала облік краєзнавчих організацій, налагодження зв'язку між ними.
Важливим етапом у роботі Комітету було створення та видання періодичного журналу «Краєзнавство»,
Журнал було сплановано за такими розділами:
· «Загальний» — висвітлювалися теоретичні питання краєзнавства
· «Методика краєзнавчої роботи» — подавалися практичні поради з методики краєзнавчої роботи
· «Шкільне краєзнавство» — висвітлювалися проблеми й результати розвитку краєзнавства в освітніх закладах
· «Наш край» — друкувалися матеріали, що ілюстрували практичні досягнення в справі вивчення окремих районів України, був найбільшим розділом за кількістю матеріалів.
· «Життя краєзнавчих організацій» — містилися матеріали про життя й роботу краєзнавчих осередків, їхні здобутки і проблеми
· «Бібліографія» — подавалися анотовані списки краєзнавчої літератури, найменший за кількістю матеріалів розділ.
1930-ті — 1940-ві рр.
На 1 січня 1929 року в Україні налічувалося 51 товариство та 658 гуртків у 32 округах республіки. І з цього ж року розпочалося репресивне нищення краєзнавчого руху: припинив діяльність Український комітет краєзнавства та його орган — журнал «Краєзнавство
Основні періоди розвитку краєзнавства
1. Перший — 1929–1933 pp. — період різкого спаду масовості краєзнавчого руху, згортання діяльності краєзнавчих структур, у тому числі й Українського комітету краєзнавства, в умовах репресій, адміністративних реорганізацій, голодомору 1932–1933 pp.
2. Другий — 1933–1941 pp. — час занепаду масового краєзнавчого руху, переміщення центру історико-регіонального дослідництва в історико-краєзнавчі музеї, редакційні групи з написанню історії фабрик, заводів, колгоспів, ідеологічної переорієнтації.
3. Третій — 1942–1945 pp. — період пожвавлення історико-краєзнавчого пошуку, намагання використати джерела минулого з метою героїко-патріотичного виховання народу, мобілізації на відсіч ворогу, допомоги держави у відбудові закладів освіти, культури, активізації пам'яткоохоронної, музейної, бібліотечної справи.
4. Четвертий — 1946–1953 pp. — час контрнаступу партійно-державних структур, ідеологічного тиску, контролю і диктату в галузі історії, краєзнавства,
5. З початком сталінських репресій більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена або засуджена. Так, 3 листопада 1937 р. за вироком «трійки ГПУ» був розстріляний фундатор української географії і географічного краєзнавства Степан Рудницький, а за період 1930–1940-их років були знищені майже все краєзнавці.