Історична географія - галузь історико-географічних знань, що вивчає конкретну географію історичного минулого. Охоплює фізичну, економічну, політичну, культурну географію конкретної країни чи території на певних відтинках часу.
Коло досліджень історичної географії сягає питань фізичної географії (зміна місцевості або її окремих компонентів), географії населення (розташування народів і племен, переміщення населення, чисельність його в окремих населених пунктах, його етнічний склад), економічної географії (землеволодіння та землекористування, розташування виробництва, ремесел, сільськогосподарських промислів, міської інфраструктури, шляхів сполучення), політичної географії.
Перші наукові праці з історичної географії з'явилися в Італії, в XIV-XV ст. за доби Відродження. Подальшого розвитку історична географія набула в XVI ст. в Нідерландах. Історико-географічна тема посідає вагоме місце в працях українських дослідників: Г. Полетики, М. Берлінського, Я. Марковича, Д. Бантиш-Каменського, М. Марковича, О. Бодянського, І. Срезневського, М. Костомарова, М. Закревського, П. Куліша, М. Максимовича, Я. Головацького, А. Скальковського, Д. Яворницького, М. Грушевського та ін. С. Рудницький – один із засновників української школи історичної географії.
Історико-географічні дослідження західноукраїнських земель успішно проведені В. Кубійовичем. Історичній економічній географії України присвячував свої праці К. Воблий. Питання освоєння та заселення окремих земель України розглянуті в працях Д. Багалія, С. Шамрая, Ю. Виноградського. Вивченню історичної географії окремих міст та територій присвячено праці Г. Шапошникова, П. Клименка, М. Сумцова. Історію розвитку історичної географії та питання історіографії досліджував В. Яцунський. У наш час питання історичної географії активно досліджують М. Котляр, Ф. Заставний та інші відомі українські вчені.
Об'єктивні виклики, що постали у 90-ті роки минулого сто¬ліття перед Україною як незалежною державою, зокрема, щодо необхідності висвітлення питань формування етнічних меж і дер¬жавних кордонів, адміністративно-територіального устрою, істори¬чно-картографічного забезпечення, привернули і більшу увагу нау¬ковців загалом та географів зокрема до історичної географії. З'явилися і нові дослідження, і спроби концептуально обґрунтува¬ти предмет історичної географії та її місце в системі наук.
. Спираючись на праці І. Крип'якевича, В. Кубійович на семи картосхемах показав розміщення української етнічної території в періоди етапних політичних змін (1200, 1400, 1550, 1640, 1770, 1850, 1910 роки)
Головні завдання історичної географії, на думку В. Яцунського, полягають у тому, щоби дати характеристику країни чи території упродовж певного часу за такими параметрами: 1) фізико-географічний ландшафт; 2) етнічний склад, розміщення і міґрації населення; 3) географія зовнішніх і внутрішніх кордонів, найважливіших історичних подій; 4) географія виробництва і господарських зв’язків.
