Дипломатика— спеціальна історична дисципліна, що вивчає надходження, форму, зміст, функціонування, історію створення тексту, архівну долю документа. З латини дипломатика — це те, що відноситься до дипломатів. Назву дисципліні дала праця Жана Мабільона 1681 року. Дипломатика неможлива без германевтики (аналіз змісту документа). Зародження дипломатики як науки почалося у епоху пізнього середньовіччя. Дипломатика дисципліна, яка вивчає структуру урядових та нотаріальних юридичних документів. Вона тісна пов'язана з архівом. Завданням дипломатики є аналіз автентичності документів, базою, яких виступають формальні елементи, що містять палеографічну структуру та правову форму документу. Таким чином походження можна простежити до сімнадцятого століття, хоча сьогодні дипломатика містить різні аспекти документального аналізу, головною метою яких, є каталогізація та стандартизація її документальних видів.
Історія дипломатики . Дипломатики як наука, була винайдена монахами єзуїтами з Франції приблизно у 1643 р. з метою перевірки справжності стародавніх документів Святого Престолу, Життя Святих, дипломів та інших документів, які піддавалися скрупульозному аналізу духовенства. Сумніву щодо методу застосованого єзуїтами, надали представники Бенедиктинського ордену. Завдяки піддачі сумніву цього методу світ побачив публікацію першої великої роботи історії дипломатики «DereDiplomaticalibriSex», що вийшла друком у 1681 р. Автор, Жан де Мабільйон в цій праці намагався віднайти стандарти, з якими можна було б прочитати документи і таким чином встановити їхню автентичність, використовуючи прийоми палеографії та церковного права. Щодо дипломатики та типів документів. Завданням дипломатики є аналіз та критичний розгляд різного виду документів. Майже кожний адміністративний акт являє собою юридичний документ, який вивчає його формальні аспекти, причини, та автентичність. Формальні аспекти документів аналізуються за допомогою дипломатики, яка здатна дати критичну оцінку щодо правдивості їхнього походження. Дипломатика зосереджує свою увагу над питанням автентичності, контексту, хронології (актуальність дати) і структури документів. Таким чином, даючи відповіді на ці запитання дипломатика виступає спеціальною історичною дисципліною, яка допомагає відповісти на запитання важливі для більш обширного та об'єктивного висвітлення історії. У XIV– XVI ст. у Західній Європі формувалися національні держави, що зумовило потребу вивчення механізмів функціонування суспільних і державних інституцій. Ясна річ, особливу увагу треба було приділити узагальненню нагромадженого на той час масиву найрізноманітніших правових документів, у тому числі і давніх. Ця методика постійно удосконалювалася і вже в ХІХ ст. зародилася наукова дипломатика. Високого розвитку вона досягла ще в епоху Відродження, коли гуманісти і особливо Лоренцо Валла (XV ст.) виступили з розвінчуванням цілого ряду сфальсифікованих документів католицького характеру. Остаточне оформлення дипломатики як науки пов’язане з іменем Жана Мабільйона. У 1681 р. вийшла друком праця французького вченого Ж. Мабільйона ,,Дипломатика в шести книгах”, в якій були викладені принципи дослідження оригінальності документів. Багато уваги Ж. Мабільйон приділив формулярові документа, продемонструвавши датування та визначення оригінальності чи сфальшованості документа за особливостями формул, які вживалися у тій чи іншій канцелярії певного часу. Провідний метод дипломатики – формулярний аналіз. Його розробили Т. Зіккель і Ю. Фіккер – австрійські вчені.
Проводилися дипломатичні дослідження і в Україні. Так в кінці XVIII ст. вивчення питання про достовірність (приналежність) грамоти князя Федора Кориятовича (1390р.) монастирю св. Миколи в Мукачеві послужило поштовхом для створення І.Базиловичем шеститомної історії Закарпаття. В 20-х рр. ХІХ ст. в Харківському університеті вчений Паулович на основі праць Гаттерера читав курс дипломатики. Активно вивчали грамоти галицько-фолинського князя Льва, В. Левицький, А. Петрушевич, М. Грушевський, І. Лінниченко, І.Каманін; Вітчизняна історична наука переглянула питання про предмет і завдання дипломатики. Вчені С. Ваяк, С. Веселовський, А. Горський, О. Каменцева, Л. Черепнін внесли вагомий внесок в справу розробки теоретичних проблем дипломатики, методики її дослідження. В 20-ті роки Археологічна комісія ВУАН розгорнула роботу по підготовці “Українського дипломатарія” – систематичного зібрання актів українського діловодства, приватно-правових документів, епістолографії. Проте він не був виданий. В 20-30-х рр. були опубліковані роботи В. Розова(Українські грамоти XIV- першої половини XV ст. К., 1828р.). Практична дипломатика (експертиза документів) починається з рабовласницької епохи, але найбільшого розвитку вона отримала в середньовіччі. Тоді був розроблений цілий комплекс прийомів, з допомогою котрих встановлювали достовірність документів. Історія дипломатики на українських землях бере початок від заснованої в Львівському університеті кафедри допоміжних історичних дисциплін, яку очолив відомий науковець, вихованець Геттінгенського університету (Німеччина) ГотфрідУліх. Він був першим викладачем дипломатики у згаданому університеті, а також автором першої друкованої праці з дипломатики на українських землях –,,Вступ до дипломатики, викладений п. ГотфрідомУліхом.
