Палеографія - дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості на певних етапах розвитку. Термін виник у 18 ст. Вигадав Манфокон.
Нема загальної палеографії. Для кожної групи письмових пам'яток є своя палеографія – грецька,єгипетська,месопотамська,і т.д. Наприклад,виникнення слов'янської писемності зазвичай пов'язується з Кирилом і Мефодієм, хоча існує версія, де вони просто використали мовно-писемний набуток слов'янського населення. В 11 ст. відбувається розквіт Київської писемної школи, з'являються такі твори як Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава,Євангеліє Архангельське. Існує суперечка, яка абетка була першою: глаголиця чи кирилиця. Зараз більшість вчених вважає,що Кирило створив глаголицю,а його учні – кирилицю. До основних типів кириличного письма належить устав(красиво і вишукано,чітка геометрія літер),півустав(трохи гірша якість),скоропис(головне – швидкість писання). Це наука,яка досліджує письмо,яким чином - буквами,клинописом велись записи,як з'являвся алфавіт.
Великий внесок у розвиток палеографії зробили І. Срезневський, О. Соболевський, В. Щепкін, Є. Карський. Відомий український історик, архівіст і палеограф І. Каманін (1850— 1901 pp.) присвятив свою працю «Палеографічний ізборник» вивченню української П. Заслуга І. Каманіна та інших вітчизняних учених полягає в тому, що в XIX — на поч. XX ст. вони визначили головні напрями дослідження рукописних матеріалів. їхні науковотеоретичні узагальнення зумовили утвердження палеографії як наукової дисципліни зі своїм чітко окресленим об'єктом дослідження. У XX ст. були значно розширені тематичні межі досліджень з палеографії. Вивченню цінної наукової пам'ятки — графіті на стінах Софії Київської — присвячено праці С. Висоцького. Дослідженню в галузі філігранознавства, зокрема вивченню паперу і філіграней на українських землях, присвячено праці О. Мацюка.
