В історичній науці печатки досліджують як джерело при вивченні пам'яток матеріальної культури та прикладного мистецтва, історії державних установ, символіки, емблематики, суспільно-ідеологічних поглядів. Традиційно процес джерелознавчого дослідження сфрагістичного матеріалу поділяється на три етапи: 1) пошук, виявлення та підготовка до вивчення сфрагістичних пам'яток; 2) тлумачення легенд, з'ясування зображень, хронологічне визначення і виявлення осіб, які використовували печатку, встановлення достовірності джерела; 3) класифікація сфрагістичних пам'яток та використання їх в історичних дослідженнях (зазначимо, що цей процес залежить від завдань і мети, що їх ставить перед собою дослідник).
Так, працюючи зі сфрагістичними джерелами, він може користуватися рядом джерелознавчих методів, у тому числі методом сфрагістичної аналогії — зіставлення печаток з однорідними сфрагістичними зображеннями і матеріалами, дослідженими раніше. Важливе значення має порівняльно-історичний метод, суть якого полягає у порівнянні сфрагістичних пам'яток з даними історії, мистецтва та мовознавства. Цей метод застосовується при датуванні сфрагістичного матеріалу, встановленні його достовірності, визначенні осіб та урядових установ, які поставили печатки.У ряді випадків застосовуються й інші методи, зокрема статистичний, який полягає у виявленні, групуванні і встановленні всієї суми фактів, що мають відношення до обраної теми дослідження, і картографічний, який стає у нагоді при дослідженні системи торговельних комунікацій, шляхів сполучень та інших історико-географічних проблем шляхом нанесення на карту місць сфрагістичних знахідок. Поряд з історико-джерелознавчими методами дослідники використовують також методи природничих наук: хімічний, спектрального аналізу, фізичний.
З найдавніших часів печатки служили для засвідчення документів. Найстаріші з відомих нам печаток знаходять при розкопках Давнього Єгипту та Месопотамії. Вони вирізані з кольорових каменів і мають циліндричну форму з майстерно вирізаними знаками. Трапляються печатки і у формі жуків, звірів. Особливо поширені храмові печатки. Про застосування печаток свідчить Біблія; печатки, посох і перев'язь, як можна зрозуміти з книги Рут, були основними засобами ідентифікації особи. У греків і римлян в античний час печатки приймають вид перснів (щитків), відбитки яких на воску прикладалися до важливих документів.
У середні віки, коли грамотність була рідкісним явищем, печатки заміняв підпис. До 8 століття вживалися односторонні печатки, але з 10 століття вони були витіснені подвійними звислими (підвішувалися на шнурках відразу після підпису в кінці грамот) або їх приклеюють до документу. Основний тип відбитків печаток - булли (кульки), але зустрічалися й інші форми. Через них просмикувався шнурок, і зображення вибивалося після протягування. Печатки були свинцеві (молівдовул), золоті (хрисовулом, дуже рідкісні), срібні (аргіровул), бронзові або латунні, олов'яні, за типом носіння - звислі. У західній літературі такі печатки називають sigilla pendentia. З 14-15 ст. звислі печатки повсюдно витісняються одностороннью прикладною, відтиснутої на воску. Найдавніші європейські печатки були круглими, але надалі форми стали більш різноманітними: овальні, прямокутні, квадратні, шестикутні та ін., аж до складних фігур. У Візантії чорний віск використовувався для печаток константинопольського патріарха. Печатки до 17 століття стають необхідними в діяльності не тільки дворянина, але і купця, нерідко ремісника. Печаткою запечатується і особисте листування.
Перші писемні згадки про сфрагістичні пам'ятки Київської Русі знаходимо у "Повісті временних літ". Дані цього літопису підтверджуються і речовими знахідками. До нас дійшли печатки Святослава Ігоревича, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Мстислава Володимировича.
За походженням печатки поділяються на особові (княжі, гетьманські), міські, полкові, цехові, судові, ратушні, приказні та ін.; за способом відтворення - вислі та прикладні. Загалом класифікація залежить від завдань і мети, які ставить перед собою дослідник. Основними принципами можуть бути: а) хронологічний; б) групування за власниками або установами; в) зображальне відтворення; г) за формою та ін.
