Сфрагістика — наука, що вивчає печатки, а також споріднені з ними пломби, циліндри, скарабеї, керамічні та гончарні клейма, знаки-штампи на металевих виробах. Відомо, що термін "сфрагістика" походить від грецького слова "сфрагіс" — печатка. У західноєвропейській історіографії поряд з назвою сфрагістика вживається термін "сігіллографія" (від латинського слова "сігіллюм", що також означає "печатка"). Інколи цей термін застосовується і в українській історіографії. Сфрагістичні знаки виконували різноманітні за своїм характером функції. Найважливіша з них — затвердження документів, надання їм юридичної сили — збереглася до наших днів. їх використовували для запечатування листів, ними ж засвідчували приватну власність. Нерідко печатки-штампи відтискувались на ремісничих виробах — на металевому та гончарному посуді, зброї, цеглі, черепиці.
У середні віки були зроблені перші спроби систематизувати сфрагістичні знання, встановити найзагальніші принципи дослідження печаток, як знаків засвідчення вірогідності документів. Причиною цього була запекла боротьба за землю, феодальні привілеї та майнові права, що досить часто супроводжувалися підробкою документів, у тому числі і привішених до них печаток. У листі папи Інокентія III від 1198 р. до каноніків Мілана наводиться десять можливих зразків фальшування печаток, починаючи від випадків прикладання примітивно карбованих фальшивих печаток і кінчаючи майстерним способом зняття печаток з оригінальних документів і прикріплення їх до сфальсифікованих актів.
Першим автором, що осягнув усю сукупність сфрагістичних знань своєї епохи, був Конрад з Муре, канонік Цюріха. У своєму трактаті «Summa de arte prosandi», написаному 1275 р., він подає правила укладання документів. Шостий розділ цього рукопису присвячений знакам посвідчення актів, зокрема печаткам. В Росії, центрами сфрагістики були московські прикази та суди всіх інстанцій. Значна увага в них приділялась печаткам — складовим елементам грамот і листів. «Велика державна книга» є унікальною для середньовічної геральдики і сфрагістики, в якій зібрані відомості про печатки та герби Росії, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Швеції, Речі Посполитої, Великого Литовського князівства, Данії, Голландії, Флоренції, Бранденбурзького курфюрста, Константинопольського, Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського та Московського патріархів, великих торгових міст Гамбурга і Любека.
У 1681 р. Ж. Мабільйон вважав печатки невід’ємним елементом документів і запропонував використовувати їх при визначенні достовірності історичних джерел. У книзі іншого дослідника сфрагістики — німецького юриста М. Гейнекція «De veteribus Germanorium aliarumjue nationum sigillis», що вийшла у 1709 р., подано систематичний огляд усіх відомих на той час видів і типів печаток. Протягом XVIII—XIX ст. сфрагістика була складовою частиною дипломатики. Так, відомий дослідник дипломатики Йоган Гейман, який запровадив термін «сфрагістика», фахівець у галузі дипломатики і геральдики Й. X. Гаттерер, професор Харківського університету К. П. Паулович та інші відносили сфрагістику до семіотики — одного з розділів дипломатики, присвяченого знакам засвідчення документів.
Проблемою української сфрагістики в ХІХ – ХХ ст.. цікавилися дослідники: Б. Барвінський, К. Болсуновський, М. Грушевський, П. Єфименко, О. Лазаревський, І. Луцький, Є. Люценко, граф Г. Милорадович, В. Модзалевський, Ю. Нарбут, М. Петров, Марія й Михайло Слабченки, А. Стороженко, пізніше К. Антипович, М. Битинський, П. Клименко, Р. Климкевич, І. Крип’якевич, Я. Пастернак, В. Прокопович, В. Сенютович-Бережний, А. Барсуков, Є. Каменцева, А. Лаппо-Данилевський, Н. Лихачев, В. Лукомський, Б. Рибаков, В. Янин, М. Ґумовський, Ф. Пєкосінський, В. Семковіч, А. Вериґа-Даровський, В. Вітті, В. Евальд, Н. Банеску. Останні десятиріччя позначилися більшим зацікавленням сфрагістикою в СРСР, зокрема в УРСР (праці Д. Бліфельда, В. Гавриленка, О. Маркевича, В. Стрельського, В. Фоменка). Останімм часом значнний внесок у дослідження української сфрагістики зробив В.Перкун.
