Київська Русь залишила небагато джерел, які могли б дати повну картину системи мір. Проте навіть ті джерела матеріальної і писемної культури, які дійшли до нас, дають можливість уявити і вивчити метрологію давньоруської держави.
Насамперед, це ,,Руська правда”, літописи, спогади, актові джерела тощо, а також археологічні знахідки та пам'ятки культури.
Першими в метрологічних системах виникали, як правило, міри довжини, в основу яких покладався антропометричний принцип. Спочатку еталонами мір були, нагадаємо, частини людського тіла: пальці, руки та ноги. Міри антропометричного походження, за даними давньоруських джерел, відомі і в Київській Русі. Так, у Троїцькому списку ,,Руської правди”, в Іпатіївському літописі та у ,,Житьи и хоженьи Данила Русскыя земли игумена” (1106–1108) є згадки про міру довжини – лікоть.
Міра лікоть позначалася відстанню від кінця витягнутого середнього пальця руки або стиснутого кулака до ліктьового згину.
Іншою поширеною у Давньоруській державі мірою довжини був сажень. Ця назва походить від давньоруського слова ,,сягати”, яке означало і назву дії, і лінійну одиницю виміру, що дорівнювала ширині розкинутих рук людини.
Для вимірювання невеликих відстаней у Давньоруській державі використовували міру п'ядь. Відома мала п'ядь довжиною в 19 см, яка дорівнювала відстані по прямій лінії між кінцями витягнутих великого і вказівних пальцівДля вимірювання збіжжя, муки, солі (взагалі сипучих речовин), а також меду в Київській Русі використовували міри місткості: уборок, кадь, голважню, корчагу, провар, цебер, лукно, відро. У джерелах часто згадується лукно, метрологічна назва якого мала поширення і в інших слов'янських мовах і первісно означала ,.бондарський посуд”.
