Конфуціанську орієнтацію отримав функціональний початок китайського історіописання. Приблизно з середини I тисячоліття н. е. в ньому стверджується уявлення про те, що головне призначення історичної праці - бути корисним для справ правління (цзин ши чжи юн). Цій нормі придворні історики слідували неухильно. Згідно з нею вони бачили своє завдання не тільки в акумуляції та збереженні відомостей про минуле, їм необхідно було озброювати правителя досвідом попередніх поколінь, які пройшли апробацію часом і критично осмисленим, і настільки необхідним йому для впливу на процеси, що йдуть у суспільстві, дидактичним матеріалом. При цьому малися на увазі потреби не тільки того правителя, під егідою якого дана праця готувалася: придворні історики прагнули надати урокам історії універсальний, позачасовий характер, і тому вони, по можливості, дистанціювалися від тиску політичної кон'юнктури і віддавали перевагу тому, що буде не підвладне часу. Інтерпретоване з позицій державної доктрини минуле повинне було також демонструвати її універсальну цінність і забезпечувати конфуціанству систематичне підживлення даними історії, без чого це етико-політичне вчення ні існувати, ні нормально працювати не могло.
Широко розвинулося в VII ст. історіописання. При Лі Шиміні середньовічна держава монополізувала складання історій. Чиновники-історики підготували для опублікування історії попередніх епох, сформувавши їх за зразком «Історичних записок Сима Цяня». На ос було створено 13 історій, що охоплювали період I - початок VII ст. н. е. Історики-архіваріуси збирали і обробляли відомості про поточні події і окремих діячів. Матеріалом для них служили імператорські укази, звіти відомств, доповіді з місць і інші документи. Складені ними збірники зберігалися до кінця царювання династії. Нова династія остаточно допрацьовувала їх і випускала в світ історії царювання своїх попередників. Історичні праці містили відомості про економіку, державне правління, культурі, календарі, етиці, війнах, народні повстання, стихійних лихах, космічних явищах, про сусідів Китаю і про далекі країни. Першим критиком історичних праць став Лю Чжіцзі, творець в 710 р праці «Проникнення в історію». Учені працювали над відновленням стародавніх праць.
17.
