Історіописання доісламського Ірану можна умовно поділити на три періоди:
1. Ахеменідський
2. Елліністичний
3. Постелліністичний персько-таджицький (красіво? Красіво)
Історіописання ахеменідського періоду якісно відрізняється від більш пізнього вже тим, що матеріал та засоби письма були особливими: вони користувалися клинописом, який схожий на пісок, на якому потопталися кури, писали на глиняних табличках та витесували своє надмірне ЧСВ на скелях. Здебільшого це написи, виконані за наказом правителя. Так, однією з найдавніших іранських пам’яток цього періоду є т.зв. «циліндр Кіра», на якому написаний «маніфест Кіра». Його помилково називають першою декларацією прав людини, хоча це був звичайний текст на вихваляння царя в дусі ассиро-вавилонських традицій. У ньому виказані думки про скасування рабства, проте це суперечило тодішньому способові виробництва (можливо, навіть малося на увазі щось принципово інше, але хто ж його тепер дізнається?). Також заслуговує на увагу Бегістунський напис Дарія І. Це текст на 400 рядків, що був витесаний на здоровенній каменюці бл. 521 р. поблизу Керманшаха. Це важливе джерело з історичної географії, оскільки перераховуються території, що входили до складу імперії Ахеменідів (у цьому плані також цікавий напис Накше-Рустам, де перераховуються сатрапії), з історії релігії (Агура Мазда і всяке таке), а також з історичної лінгвістики, оскільки напис трилінгвий. Джерелом з історії релігії також слугує «антидевівський напис» Ксеркса, де він виступає в похід проти вшановувачів девів. Зрештою, варто згадати «Хроніку Артаксеркса ІІІ», що розповідає про останні роки існування імперії Ахеменідів.
Окремо варто зазначити про вклад в іранське історіописання Геродота. Він жив у м. Галікарнас на сх.. узбережжі Середземного моря, його батьківщина входила до складу держави Ахеменідів. У творі під книжною назвою «Історія» Геродот описав насамперед історію греко-перських воєн, тому пильна увага до історії Персії не випадкова. По суті, лише 2 книга (Евтерпа) присвячена здебільшого не персам (а Єгипту та Лівії). У 1 книзі (Кліо) розповідається про початок конфлікту між еллінами та персами, історію Мідії, Лідії, правління Кіра, війну персів із массагетами, звичаї персів. У 3 книзі (Талія) –про Камбіса, обрання Дарія царем, його адміністративну реформу (20 сатрапій), антиперське повстання у Вавилоні. У 4 книзі (Мельпомена) – описуються скіфи, деякі азійські народи (ті самі перси), похід Дарія на скіфів. 5 (Терпсіхора) та 6 (Ерато) книги розповідають про початок греко-перських воєн. 7 (Полігімнія), 8 (Уранія) та 9 (Калліопа) книги – про греко-перські війни після смерті Дарія. Також історію Ірану описував ще один еллін – Ктесій Кнідський. Пробувши в полоні у персів 17 років, він створив «Персику», де описав історію Ірану, почавши ще з періоду, що передував Ахеменідам. Багато в чому відрізняється від Геродота, називає його брехуном.
Історичні твори елліністичного періоду насамперед висвітлюють завоювання Александра Македонського і іже с нім. Ці документи - Хроніка Александра Великого, Хроніка про Александра й Аравію, Хроніка Діадохів (остання розповідає про перемогу Селевка над Пердіккою й заснування династії Селевкідів). Хроніки царів-Селевкідів (Хроніка Селевка І Нікатора, Хроніка Антіоха І Сотера, Хроніка Антіоха ІІ Теоса) також дещо відповідали місцевим традиціям, оскільки розповідали про військові походи й завоювання царів. Також важливий твір цього періоду – «Вавилонська історія» Бероса, що за композицією нагадує християнські хронічки. Твір складається з трьох книг, у першій з яких розповідається про допотопну історію, друга – про події від потопу до Набонассара, третя – до Александра Македонського.
Історичні твори третього періоду є хронічками в загальному розумінні, де власне історична інформація переплітається з міфами, легендами й переказами. Ці твори складені у формі житій царів. Цю традицію розпочинає «Книга діянь Ардашира, сина Папака», першого шаханшаха з династії Сасанідів. Наступні за хронологією твори мають загальну назву «Хвадай-намак» або «Шах-наме» (що, по суті, майже одне й те саме). Я їх не перераховуватиму, подивіться шпору, просто в чому суть і особливість. По-перше, кожен наступний автор користується творами попереднього (по суті, Фірдоусі користувався всіма перерахованими), тобто це вже повноцінні історичні твори, що базувалися на більш ранніх джерелах. По-друге, вони не геть історичні, а й містять у собі міфологічно-героїчну традицію Ірану. По-третє, по суті, житійний характер творів – можливість кожного наступного шаха обґрунтувати свої претензії на престол.
13.
