Династійна історія – офіційна хроніка правління тієї чи іншої династії. Як правило, ці твори складалися після падіння династії за наказом наступного імператора. Характерна композиція – 4 розділи: 1 – про генеалогію династії, 2 – хроніка, 4 – біографії правителів, 3 – усе інше. Усього їх 26, канонічними вважаються 24 (китайською – Ершіси ші) – з ІІІ тис. доР.Х. до династії Мін (XVII ст.). Повна збірка містить 3213 томів. Також є корисними джерелами з історії літератури, мистецтв, географії тощо.
Особливість Династійних історій у тому, що для їх створення проводилася колосальна дослідницька робота (по суті, ціле розслідування), тому вони є достовірними. Річ у тім, що, відповідно до давньої традиції, визнання за династією прав на престол залежало від офіційної конфуціанської історіографії і, як наслідок, від складання офіційної хроніки. Її зазвичай готувала спеціальна комісія, призначена імператором династії-наступниці, а сам імператор затверджував готовий текст. Усі 24 канонічних історії схожі між собою композиційно, оскільки кожна з них складалася за попередньою історією відповідно до конфуціанських традицій.
Крім того, китайськими династіями вважалися також династії некитайського походження (Ляо – кідані, Цзінь – чжурчжені, Юань – монголи).
З приводу генеалогії – відповідно до історій, китайські династії часто мають божественне або героїчне походження. Це стосується й іноземних династій, однак на цьому не акцентується. Також в оповіді часто зустрічаються міфічні сюжети (власне, відповідно до конфуціанської літературної традиції).
Я не знаю, що ще написати.
